25.2

І ось настала остання ніч на узбережжі.

Я майже не спала… Спогади заважали. З голови не йшов Артан… Спершу. Потім у думках з'явився Барр. Милий вогнедишний малюк… Адже я вважала його тягарем. Мріяла, щоб він зник і не псував моє нарешті нормальне життя. Уникала відповідальності, називала малечею… А коли дракон пішов, зітхнула з полегшенням.

Тільки ось тривало щастя недовго. Я встигла прив'язатися до Барра! Він став такою ж частиною мого світу, якою був Ферн і міг бути Артан.

Не думала, що сумуватиму. Що потойбічна сутність займе місце в дійсності навколо мене. Що забути крилатого пустуна важче, ніж тавеннське минуле.

Я відкидала почуття з… З пелюшок, напевно? В реальності і фальшивої княжни, і справжньої втікачки емоціям нема місця. Але ті дні лишилися позаду. Виходить, звичайне життя зробило мене слабкою?

«Ферн сказав би – м'якою, як жаба, коли об’їсться», – спало на думку.

Демон любив обзиватись… Він був моєю єдиною сім'єю багато років. Чи могло статися так, що в Баррі я шукала заміну?

Не впевнена. Дракон і демон – різні випадки. Відсутність Барра ранила і ображала. Спогади про Ферна нехай і завдавали майже фізичного болю, але й давали полегшення.

Я сподівалась, у нього все гаразд. І раділа, що, повернувшись у людську подобу, він забув наше спільне минуле. Не вистачало ще, щоб і його виснажувала туга…

Під ранок мені вдалося задрімати. Вони разом відвідали мене уві сні. Ферн честив на всі лади за поспішність і необачність, Артан дражнив весільною листівкою, Барр махав на прощання, зникаючи у височині.

Зізнаюсь чесно: я бачила й кращі сновидіння. Але було приємно розуміти, що час може повернути назад, хай і всього на кілька годин.

– Вони тут! – щасливий вереск Лілеї вирвав мене з дрімоти. – Тає! Ви обіцяли!

– Нагадайте, що саме? – Я обернулася обличчям до стіни і накрила голову ковдрою. – А краще не нагадуйте.

– Передати моє прохання Аюлі.

Аюла.

Вони.

Мозок працював повільно, але правильно. Або сон продовжувався, або Чорний Дракон зволив завітати до нас, прихопивши подружку.

– Вони?! – Я вискочила з ліжка. – Де?!

Відповідь не була потрібна. Стіна, виламана драконихою, зі зрозумілих причин не повернулася на місце, тому краєвид на центральну частину хутірка відкривався прекрасний.

Барр майже не підріс, поряд із масивною Аюлою він був як горобчик на тлі гуски. Мій яскравий малюк… Небесно-блакитний, блискучий, із задерикуватим вогником в очах і лусочками, що стирчали на щоках. Я пам'ятала його так чітко, наче бачила лише вчора.

– Ти!..

– Я прийшов попрощатися.

«Обухом по голові» – саме про цей випадок.

Я завмерла, намагаючись усвідомити сенс його слів. А де: «Привіт, як справи? Гарна зачіска. Знайомся: це моя дівчина. Вона впевнена, що я вважаю тебе своєю матусею, але це пояснюється дуже просто та безневинно»?

– Пів року не міг підібрати слів? – вирвалося замість: «Як же я рада тебе бачити». – Не турбуйся. Я зовсім не образилася за Борсуки.

– Ми йдемо. – Голос мого малюка звучав не як колись, і це трохи лякало. – Зовсім.

– Що, люди встигли вам набриднути аж настільки? – Я розгубилась і взагалі не знала, що сказати, крім банальностей. – І куди? Вище, у гори? Адресу залиш, га? Раптом захочеться тебе відвідати?

– Ми хочемо повернутись у наш світ.

До мене не одразу дійшло. Що за «наш» світ? Він же довкола!

– Чому? – прошепотіла я, коли зрозуміла сенс тих жорстоких слів і відчула, що ось-ось почну ревіти. – Чого вам не вистачає?

– Помсти, – відповів Барр.

І я з гіркотою зрозуміла, що не просто нічого не знаю про драконів – у мене немає шансів заповнити цю прогалину у знаннях.

***

Цього треба було чекати рано чи пізно. Люди використовували силу благословенного срібла, щоб створювати портали між світами і поневолювати неймовірно сильні сутності. Демони – так їх називали. Про їхню природу ходили різні чутки. Деякі божевільні наважувалися навіть припустити, що демон – це підкорений дракон.

Громадськість ці ідеї не підтримувала, адже відомо: дракони – посланці богів. Сойл – улюблене дитя великодушного Творця, відправлене на землю, щоб нести добро. Барр – огидне породження злісного Руйнівника, яке одного разу спробує захопити весь світ.

Магія та релігія – небезпечне поєднання. Даремно правителі вчасно не припинили культ Білого Дракона. Через це процвітала омана, адже докопуватися до справжньої суті потойбічних сутностей було нераціонально.

Але минулого року Сойла не стало. Ми дізналися про створених із людей «експериментальних» демонів, король повернув повний контроль над копальнями благословенного срібла, магія подешевшала… Ну а Барр, відродившись, почув теорію про демонів і драконів.

На відміну від Сойла, його не цікавило ні золото, ні влада над світом, ні поклоніння. І він зайнявся історією. Точніше, покинув мене, щоб присвятити час освіті.