23.3

– П'єсу. – Я обернулася, стискаючи товсту книгу в шкіряній палітурці. – Нудно стало. У тебе одні підручники, у Лілеї – похмурі історії із трагічним фіналом. Хлопці краще розуміються на літературі, як гадаєш?

Мела відчинила двері навстіж.

– Поклади на місце і йди, – наказала дещо відсторонено, наче звертаючись до шкодливої практикантки, а не до найкращої подруги.

– Та облиш! – розізлилась я. – Що станеться, якщо…

– Швидко.

Негучний, спокійний тон… Але я його пам'ятала. Так вона висловлювалася, коли була чимось налякана.

Мене пробрало до кісток. Я кинула книгу на місце й вискочила з хатини.

– Знову?..

Уточнення були зайві, бо нас обох хвилювало одне й те саме питання: чи будуть нові жертви.

Мела вказала на віддалений кінець вулиці:

– Демон. Не ховається.

Мені згадалися слова Ілони, які вона вимовила вночі. Ласка зустрічала того, чию зовнішність запозичила потойбічна сутність Віоли. Можливо, вона згадала б його ім'я!

Дурепа! Гучно заявила про це! Раптом демон почув і передав господареві?

Якщо наш месник вирішить, що Ілона – загроза, то постарається її позбутися. Йому немає потреби вигадувати нещасні випадки – ми всі знаємо, що відбувається. З одного боку, кількість підозрюваних скоротиться, та з іншого… Ні, не варто жартувати такими речами. У смерті немає плюсів.

– Куди це він? На пляж? – охнула я, бо збувалися мої найгірші передчуття. – Творець, точно по неї!

– По кого? – не зрозуміла Мела.

– Йому потрібна Ласка!

– Вона біля струмка. Пранням займається як уміє.

– А хто біля моря?

Ми переглянулись. Наскільки я пам'ятала, Медор перевіряв сильця, Брен робив пробіжку, Еньєр розшукував «рідкісну пташку», тобто намагався зрозуміти, чому я вчора задивлялась на дерева. Лілея спала, Вальєн щойно був тут…

– Може, він кличе нас за собою? – припустила я, помітивши, що демон постійно оглядається.

– Або натякає, що слідкує за цим місцем і краще не чіпати речі його господаря, – нагадала Мела про мої намагання влізти куди не просять.

– Але ж я вже все побачила!

– Мабуть, щось пропустила. Схованку, наприклад.

Прокляття! Зовсім вилетіло з голови. Треба було розповісти про нічну прогулянку і заховану в гроті сумку княжни. І про спійманого Аруна! Упевнена, Мелу ця новина засмутить.

– О, а що ви тут робите? – невдоволено прозвучало поряд і змусило мене підстрибнути від переляку.

Ласка з'явилася з-за рогу, тримаючи перед собою оберемок випраного одягу. Не тільки свого – я помітила чоловічі штани та кілька сорочок з довгими рукавами, які носив Вальєн.

– Тає! Де ви бачили того рідкісного птаха? – З іншого боку наспів червоний від спеки Еньєр. – Я пів дня згаяв! Чи Брен усе вигадав?

Я безпорадно розвела руками. На жодне з питань відповіді не було.

– Збираєтеся на пляж? – Ілона почала розкидати мокрі речі прямо на покриті лишайником дошки паркану. – Як же сьогодні пече… Чи?.. – Вона скоса зиркнула на мене: – Вже донесла, так?

– Про що? – До неї одночасно повернулися і чаклунка, і Заєць.

– Про Аруна, – мстиво повідомила я. – Ось, трохи спізнилася з доносом. Виправляюсь.

– Впіймали? – Мела знову подивилась убік пляжу.

– Він мій! – зло виплюнула Ілона. – Мені він потрібен!

– Ти обіцяла поділитись! – накинувся з докорами Еньєр. – Я допомагав його вистежувати!

Я звернула увагу на те, що біля Ласки немає сріблястої хмаринки. Що вона з ним зробила? Наказала «звести активність до мінімуму», як колись Віола своєму демону? Чи прив'язала у безлюдному місці?

– Демон може знищити демона? – зірвалося з губ.

Ілона скрикнула, шпурнула одяг, що залишався в її руках, додолу, і побігла до моря. Якщо я правильно зрозуміла, вона сховала Аруна десь там. Отже, їй недовго судилося побути власницею експериментальної сутності.

– Творець, чим я тебе образила?! – долинув її жалібний зойк. – Я ж не прошу надто багато! Мені конче потрібні ці п'ятдесят монет! У мене сім'я розпадається!

– Це дивно. – До нас підійшов Вальєн.

– Не знали, що гроші – найкращий засіб для зміцнення сім'ї? Заздрю, – з кривою посмішкою дошкулив Заєць.

Здається мені, Яструб зовсім не це мав на увазі. Але промовчав. Лише насупився, дивлячись на Ласку, що заламувала руки. Гадаю, до нього починало доходити, що їхні «чисто ділові стосунки» з її боку справді ґрунтувалися на діловому підході, а не на пристрасті, що старанно приховувалась.

Красень з рельєфним торсом знову майнув вдалині.

– Я зустрічаю його втретє і не можу позбутися думки, що вже десь бачив, – зауважив Вальєн. – Дуже знайоме обличчя…