– Догрався, маленький збоченцю!
Ілона! Що вона тут забула? Стежила за Аруном? Чи за мною?
– Видала мене, тітонько?! – обурено зойкнув демон.
Я закрутила головою, намагаючись збагнути, звідки долинають голоси. Відлуння мало не обдурило – здалося, що Ласка десь ліворуч, за високим малинником. Але хмара забралася дуже вчасно, і я помітила рух за сухим чагарником праворуч.
– Ілоно! Що ти тут робиш?! – вигукнула, хоча на язик просилися грубіші вислови.
– Забезпечую своє майбутнє, – засопіла Ласка, вовтузячись десь у темряві. – Якщо це справді незареєстрований експериментальний демон, я зможу послати Академію на…
– Відпусти його! Він приведе нас до маніяка!
Ілона вийшла на відкритий простір, обтріпала запилену сукню. Навмання пошукала ногою загублене взуття, але не знайшла, лиш вдарилась мізинчиком об камінь і зашипіла прокляття. Позаду неї висіла срібляста хмаринка, і пересувалася вона з тією ж швидкістю, що й практикантка.
«Як теля на мотузці», – промайнуло недоречне порівняння.
Ось тільки за жодну рогату худобу влада не платила золотом.
– Немає ніякого маніяка, – мирно зауважила Ілона. – І розслідування не буде. Вся політика Ренії ґрунтується на магії. Уяви, який крик підніметься, коли з'ясується, що хтось із Академії винен у серії вбивств? Державі не вигідно, щоб маг фігурував у судовому засіданні. Тим паче, жертви… Як би сказати… Не мали цінності для суспільства.
Справді, людське життя – дрібниця. А ось титул надає йому ваги. Такий світ… Гидкий і несправедливий, але іншого в нас немає.
– Краще не продовжуй. Я в курсі, як відбувається випускний іспит в Академії. Життя ізгоїв нічого не означає, але поки це не суперечить закону, всіх усе влаштовує. А наш маніяк не має навіть такого виправдання!
– Ну і?.. – фиркнула Ілона. – Що з того?
– Злочини буде розкрито! Нехай не зараз, а…
– Ще б пак! – обірвала вона. – Не зараз, ясна річ. Чого ти очікуєш від тутешніх нишпорок, Тає? По-перше, ми не на їхній території. До того ж ніщо не пов'язує нашу групу з тими вбивствами. Ні свідків, ні доказів, ні мотивів – нічого! З таким же успіхом можна схопити першого-ліпшого мага і звинуватити у всіх гріхах! До речі, срібний пил був лише у твоєї улюбленої сотки, тому саме її мають підозрювати насамперед. І підозрюють! Але для арешту у місцевих недостатньо повноважень, а цей, із таємної служби короля, думав лише про метеликів!
Начебто вона правильно міркувала. Навіть якщо зв'язати Віолу та четвірку жертв нашого месника, це нічого не вирішить. Ніхто з практикантів не знайомий із княжною Зареською. Точніше, ніхто не знає, з ким із «вбивць» Віола перетиналась. І чи перетиналася взагалі? Якщо чесно, я вже починала сумніватися в цьому.
– Безглуздо питати, чи ти зустрічала княжну?
Ілона недобре посміхнулася:
– Безглуздо відповідати на таке запитання. Але… Ти ж знаєш мою ситуацію. Думаєш, я б витрачала чари на помсту?
– Навряд чи.
– Точно. Я б спочатку зайнялася шантажем, а потім повернула б княжну її сім’ї і отримала б винагороду. У Маріса було золото, можна не сумніватися. Він тому магу з Лукошника напевно добре заплатив, щоб про демона Віоли не дізналася гільдія. Мені його анітрохи не шкода.
Щось підказувало: вона говорить щиро. На жаль, це не надто прояснювало ситуацію.
– Я якось помітила стороннього тут, у Ялівці, – раптом заявила Ласка, повертаючи на стежку, що вела до хутірка. – Гарний хлопець із закривавленими руками. Демон, хе-хе, печатки приховано. Впевнена, що бачила його раніше. Ніяк не збагну, де.
– То згадай!
Вона похитала головою:
– У Рені я стикалася з тисячами людей та сотнями сутностей.
– А люди тут до чого? – не відразу зрозуміла я.
– Зазвичай демон копіює чиюсь зовнішність. У потойбічної сутності обмаль уяви, щоб створити унікальну маску. Та й господарі хочуть мати поряд красеня, а не потвору.
Ілона зникла в темряві, тягнучи за собою сріблясту хмаринку. Я залишилася біля скелі, обмірковуючи почуте.
Смаглявий красень із правильною вимовою… Ким він міг бути? Точніше, чий образ наказала йому взяти князівна?
***
– Я не в настрої, бабцю.
– Тобі й не треба посміхатися. Стій на варті!
– Лазити в чужих речах – погано. Де тебе виховували? У підворітті?
– Вважай це обшуком.
– А ордер?
– Не заважай!
– Заохочувати теж не буду.
– Тоді просто замовкни!
Правду кажучи, я особливо й не сподівалася знайти щось компрометуюче в хатині чоловічої частини нашої «теплої» компанії. Але розмова з Ласкою наштовхнула мене на одну думку, і я насилу дочекалася, поки Медор, Еньєр і Брен розійдуться, хто куди.
Вона заявила, що вбивство для неї невигідне, а ось шантаж цілком допустимий. А для інших?
Відредаговано: 09.06.2024