Розділ 22.1. Підкорити чи підкоритися?

Звичайна свічка мерехтіла на старезному, поїденому шашелем столі.

Лілея та Ілона, відвернувшись до стіни, вдавали, що сплять. Я згорнула свій матрац і зробила з нього незручну подобу крісла, а Мела сиділа на калічному табуреті поруч із Ньельмом, що примостився на підвіконні. Не знаю, чим займалася чоловіча частина практикантів, але, підозрюю, їхня увага була спрямована на нашу халупу.

Одкровення чаклуна звучали голосно і пафосно, завдяки вікнам без шибок луна розносила їх по окрузі. Навіть на іншому кінці хутора чутність була пристойна, що й казати про сусідню хатину?

– Тобто ти й припустити не міг, що заклинання правильне? Що між світами відкрився портал? Що в нього потрапив чужий дракон? – лютувала Мела, примудряючись бути загрозливою, навіть підпираючи спиною стіну. – Коли все це сталося? Скільки місяців над Ренією кружляє дорослий дракон, у якого немає причин дбати про життя людей, що трапляються на його шляху?

– Два… Звідки я знав?! Такого ніколи раніше не було! – виправдовувався Ньельм, і на його пом'ятій пиці не відображалося нічого, схожого на провину.

– Заклинання діри між світами не можна ні з чим переплутати! У ньому стільки елементів, що створити його нашвидкуруч неможливо!

Чаклун аж зіщулився.

– У мене гарна пам'ять, – заявив досить упевнено. – І помічник був чудовий. Знавець драконів, пам'ятаєш?

– Ти сам себе чуєш? – Від крику Мела закашлялася. – Перетворити Барра на Сойла? «Зістарити» потойбічну сутність? Це ж маячня! Хіба що…

Вона осіклася. Недовірливо похитала головою, відкинула волосся з чола.

– Ти абсолютний виродок, – заявила раптом. – Довго складав історійку? Вважай, ми почули й оцінили. А тепер кажи правду! Скільки заклинань подіяло на дракона? Чотири? П'ять?

Ньельм скоса глянув на неї, проте не здивувався питанню:

– Сотко, розумнице ти моя… Коли ж ти зрозумієш, що нам вигідно співпрацювати? Разом ми непереможні! Твої знання та мої…

– Скільки?

Мела не підвищувала голос, але її спокійний холодний тон пробирав сильніше, ніж добірна лайка.

– П'ять.

– І основне – підпорядкування?

Ньельм кивнув, погоджуючись:

– Уяви, як це чудово, – отримати власного дракона!

Вона заліпила йому ляпаса. Слабкого, лівою рукою… Її пальці ледь торкнулися гладко виголеної щоки, але чаклуна ніби торохнуло блискавкою.

– Ти чого, сестричко? – Він був приголомшений. – Чого?

Як і я. Ніколи не бачила, щоб Мела замахувалася на когось.

– Демонів тобі вже замало? – Її очі палали люттю. – Вони хоч би не пам'ятають свого минулого! Що там було? Ти хотів отримати слухняного дракона. Сильного. Дорослого. А, ось звідки старіння! І заклинання збільшення сили – як вишенька на торті! Портал, ясна річ, щоб позбутися Барра, якщо щось піде не так. А п'яте закляття? Якої гидоти я не вловила?!

– Прив'язь, – гордовито зізнався Ньельм і аж розправив плечі від пихи, що врешті вирвалася назовні. – Навіщо мені раб, який може втекти?

Мела голосно видихнула. Пальці її здорової руки стиснулися в кулак, але чаклун заздалегідь відсунувся і лиш посміхався, бачачи її безсилля.

– Та ти хворий на всю голову!

– Креслив гільдійський професор, – нахабно підморгнув Ньельм. –  Він сказав, що все мине без проблем. Розумний був, бідолаха… Прикро, що відпустити його я не міг.

Мене ніби накрило крижаною хвилею. Звичайно, я й раніше знала, що Ньельм не святий. Через його непомірні амбіції Білий Дракон відвідав Тавенну! Десятки жертв не забудеш, як не намагайся. Але дурість – це одне, а намір – зовсім інше.

– Ти нічим не кращий за нашого маніяка! – Горло стиснув спазм, проте я хотіла висловити абсолютно все. – У тебе немає совісті!

Чаклуна розсмішили мої слова.

– Якби заклинання спрацювали як треба, я зараз керував би Ренією, – нагадав він з усмішкою.

Правильно. У цього безумця були всі шанси досягти успіху. Такий наш світ… Рвачі як Ньельм устигають усюди. Їм не писані закони, мораль для них – порожній звук, про дурниці на кшталт співчуття чи жалю вони ніколи й не чули. Спадковість винна чи виховання, я гадки не мала, проте дивитися на гордовито виставлену напоказ золоту пластину більше не могла.

– Ні, – зло посміхнулася Мела. – Заклинання спрацювали ідеально, але твій знавець драконів тебе перехитрив. Він знав, що не виживе, і подбав про те, щоб відплата повернулася сторицею.

Аристократик зверхньо примружився, та я бачила, що його помалу захоплює страх – не той, первісний, принесений драконом, а звичайний страх впасти з вершини й опинитися на одному рівні з грязюкою.

– Я контролював кожен його рух. – Ньельм нервово смикав підвіконня, відламуючи шматки трухлявого дерева. – Він не обманював. Просто щось пішло не так. Буває.

– І що ж? – саркастично запитала Мела.

– Ти мені поясни! Ти ж бо всезнаюча сотка!