17.2

– Випадково… Спіткнувся, упав… Злякався…

Голос ніби йшов із глибокої ями. Я не впізнавала його, як не намагалася.

– Тепер так називають крадіжку?

Чаклунка кричала досить чітко. Чи вона була ближче, ніж той, хто завинив?

– Я теж маю право брати участь у дослідженнях! – упійманий на гарячому перейшов від оборони до атаки.

– Впевнені? Якби ви це зробили на справжньому руднику, вас розірвало б на шматки! Що за дитячий садок? Я все розумію: запанікували, хотіли відвернути увагу… Але невже ви всерйоз думали, що вас не зачепить?

– Нічого я не робив! Може, це вона?..

Якимось чуттям я зрозуміла, що в мене тицяють пальцем. Обурення надало сил. Я смикнулася, сіла, неймовірним зусиллям волі змусила себе не опускати повіки доти, доки навколо не проступили нечіткі контури предметів і людей.

– Ви б ще місцевих ящірок звинуватили, Еньєре! Тає, як ти?

Мела порівняла мене з ящіркою? Це образливо! Я розлютилася, скрипнула зубами, зібралася відповісти належним чином… І зрозуміла: з очима все гаразд, просто ніч ще не закінчилася.

– Чудово, – буркнула і сама здригнулася від звуку власного голосу. – Прекрасно. Ідеально. А ти? – спитала суто із ввічливості.

– Нормально. По суті кожне неправильне або незавершене заклинання дає віддачу. До цього швидко звикаєш.

Я в тисячний раз порадувалася, що магічного дару в мене немає і в стіни Академії мені ніколи не потрапити. Я б не звикла. Атайю Тавеннську вчили вмовляннями, а не наказами, та й то пуття було мало.

– Еньєре, ви давно тут? – Мела переконалася, що найближчим часом прощатися з цим світом я не збираюсь, і знову зайнялася незадоволеним Зайцем.

– Щойно прийшов! Ось, мішок порожній! І жмені не взяв! Скільки разів повторювати: це не я! Який сенс знищувати гроші? Може, ви самі… Ну, це?.. Ненароком?..

Чаклунка підібрала розкиданий посуд, з досадою стукнула відро. Огризок лопати, що стирчав із нього, брязнув об стінки. Еньєр тихо охнув і зник у кущах.

– Ходімо. – Мела подала мені руку, допомагаючи встати. – Завтра буде важкий день.

– Думаєш, це він?

– Людина, яка голосно страждає, подряпавши палець? Навряд. Чи ти про крадіжку шпильки? Я поставила б на Зайця. Він із тих, для кого «знайдене» означає «нічийне».

І коли я встигла розповісти про втрачене? Не пам'ятаю… У голові все перемішалося. Підлісся, Артан, Кьерн та Ів… Так, їх ми обговорювали. І Вальєна, здається. Лілею? І золоту пластину! Справді, я висловила кілька диких припущень. На жаль, пам'ять відмовлялася надати деталі.

Повертаючись, ми досягли криниці.

– Мело, як гадаєш, що там сталося? Заклепка з мантії, знак мага, підкови та кінський череп… Хтось загинув? Але… Якщо від заклинання, чому так мало кісток? А якщо винен дракон, то чому залишилися кістки?

– Полум'я дракона могло не зачепити всього коня, – розважливо почала чаклунка. – Подумаємо про це завтра, гаразд? Доведеться щось робити. Наш маніяк занадто розумний, щоб помилитись і потрапити в халепу. І тепер він має демона… Слухай, а чому ми називаємо його маніяком? Це більше схоже на помсту.

Я відліпилася від колодязя. Іти в хатину не хотілось, залишатися тут – теж. Скрізь ввижалися шалені очі вбивці, який осмілів настільки, щоб діяти прямо під носом. А ще він очухався раніше Мели, і це теж мало неабияке значення. Чи все-таки Еньєр обвів нас навколо пальця?

– Трісковник, Гаївка, Ялівець… Щось тут сталося, і один із практикантів має до цього стосунок. Доведеться повернутись, Тає. Дракони почекають, а маніяк із демоном – ні.

Чаклунка була по-справжньому занепокоєною, і її тривога посилила мою.

– Тебе лякають демони? – зі смішком, що таїв страх, запитала я.

– Вбивати важко. – Мела відвернулась. – Ні, я не про мораль, хоча в деяких її зовсім немає. А демон – ідеальна зброя. Якщо він досить сильний, обмеження зникають. Його може зупинити лише магія чи інший демон. Мені здається, що сьогодні вбивця пішов на ризик не просто так. Він збирається зробити щось таке, після чого не зможе ховатися.

– Тобто ми дізнаємося, хто він? Це ж вирішить усі проблеми, хіба ні?

Мела похитала головою.

– Нам нічого йому протиставити, Тає. — Вона дивилася на Драконячі гори. – Взагалі нічого. Завдяки Ньельму у нього є срібний пил, чоловік із Гаївки дав демона. Завтра поїду в гільдію. Той маг, якого запрошували до вагітної… Він бачив печатку.

– І що?

Даремно я уточнювала. Довелося прослухати довгу лекцію з демонології, сенс якої можна було сформулювати кількома реченнями. Демони не змінюють господарів просто так. Потрібен або хитромудрий ритуал, або родинні зв'язки з попереднім господарем. Печатка вкаже рід нинішнього власника. Принаймні ми на це сподівалися.

***

Світанок давно минув, сонце било крізь порожні вікна прямо в обличчя, але я не збиралася вставати до полудня. М'язи нили як після виснажливої ​​роботи, кожен рух завдавав болю. Під повіки ніби насипали піску, на губах відчувалася сіль… Ні, мене з ліжка витягло б тільки диво.