15.4

Мене виштовхали на крутий берег стусанами. Прямо до Мели, та її більше цікавив рятівник, а не подруга, що ледь не загинула.

Я не мала права її звинувачувати – хлопець був на диво красивий. Майже дотягував до рівня Ньельма, але, на відміну від знатного чаклуна, його врода не була витвором магії.

– Гаївка! – Мела захекалася майже так само сильно, як і я. – Демон! Де печатки?!

– Інформація конфіденційна.

– Відколи це?!

– З моменту зміни режиму доступу минуло п'ятдесят шість годин.

– Тобто хтось із «убивць» упіймав тебе ще тієї ночі, коли ти привів до нас мешканців Гаївки?

– Так.

– Приховані печатки поза законом!

– Господар знає про це. Бажаєте передати йому офіційну догану?

Мела відступила на крок, ледь не збивши мене з ніг.

– Бажаю, – кинула зло. – Трохи пізніше. Тобі наказали стежити за нами?

– Інформація конфіденційна, – але голова демона ледь хитнулася в ствердному жесті.

Я запізно зрозуміла, що варто було б подякувати за порятунок, і пробурмотіла кілька невиразних фраз.

Він навіть не глянув у мій бік. Дивився на Мелу, ніби чекаючи, що вона будь-якої хвилини кинеться шукати на ньому приховані печатки нинішнього власника.

– Чому ти себе видав? – Чаклунка теж не відводила від нього очей. – Це безглуздо. Без срібного пилу я не загроза.

– В тутешніх місцях зростають три види мухоїдок з другої категорії рослин-накопичувачів благословенного срібла.

– Не сміши! Жоден бовдур не використовуватиме альтернативні методи в демонології. Це все одно що вичерпувати озеро кухлем. Масштаби зовсім різні! Навіщо ти прийшов?

– Мені не подобається новий господар.

Демон відповідав їй, уявіть собі! Мене розібрала образа.

– Інформація не конфіденційна? – захотілося вколоти його сильніше.

Начебто потойбічним сутностям була справа до моїх почуттів!

– Я не можу тебе звільнити, – насупилась Мела. – Ти маєш знати це.

– Ти можеш знайти мого нинішнього господаря, – переконливо мовив демон. – Його накази надто небезпечні. Він не розуміє, куди це його заведе.

Чаклунка зітхнула, перевела погляд на горизонт.

– Хтось знову помер? – запитала безбарвним тоном.

– Так. Людина з Лукошника. Він не був винен.

– Винен у чому?!

– Інформація конфіденційна. Але лишився ще один. У Гаївці. Він справді вбивця. Коли господар це зрозуміє, то пошле мене до нього.

Мела зіщулилася, притиснула долоню до травмованого плеча. Я теж відчула невпевненість. Вони ніби говорили іншою мовою. І нехай загалом я розуміла, що йдеться про злочини нашого маніяка, пов'язати воєдино появу нереально сильного демона (здатного набути вигляду людини!), Гаївку і когось із «убивць» поки не могла.

– Твоя колишня господиня – жінка, яку відправили до Рена?

Та сама відмовка.

– Новий господар належить до її роду?

Демон завагався.

— Господар має право наказувати, — відповів ухильно. – Інша інформація конфіденційна.

Ці слова починали мене злити. Повторює, як папуга! Не можеш говорити – скажи про це прямо, а не прикривайся загальними фразами!

Потім я згадала, що йдеться про демона. Про колишнього дракона, якого магія перетворила на раба! Ображатися різко перехотілося.

– Господар – чоловік? – запитала, бачачи, що Мела не поспішає продовжувати розмову.

– Мені заборонено говорити про нього, – нарешті я дочекалася хоч слова на свою адресу. – Іншими словами, інформація конфіденційна.

– «Нього»? То він таки чоловік?

– Вам зручніше, щоб я використовував жіночий рід? Тому що загалом інформація конфіденційна. Це означає: засекречена.

Демон вважав мене зовсім неосвіченою?!

Ну і добре. Думка якоїсь сутності – не те, про що варто хвилюватися. Переживу.

– Тобі не подобається вбивати? – Чаклунка повернулася до нього.

– Байдуже. Люди смертні.

Такого я витерпіти не змогла.

– Тоді чому ти мене врятував? – вигукнула аж надто голосно.

– Хотів поговорити з нею, – кивок на Мелу.

– І?..

– Вона б засмутилася, втративши тебе. Довелося б чекати, доки скорбота мине. Можливо, цілий день.

Я подумала, що логіка демонів зрозуміліша, ніж мотиви деяких людей. Наприклад, чаклунки. На що вона розраховувала, повертаючись до нього спиною і йдучи вглиб території?

– Стривай! – Я наздогнала її нескоро. – А питання?

– Які?