7.2

Чоловік опинився в Трісковнику – селі на південний захід від Трясогузок, куди ми мали переміститися наступного тижня. Його одяг перетворився на лахміття, тіло покривали глибокі подряпини, волосся збилося в брудний ковтун і смерділо гаром.

Він гадки не мав, що, де і коли з ним сталося. Пам'ятав, що віз багаж і чотирьох практикантів. За його словами, майже біля села молода дурепа влаштувала виставу, бажаючи зупинитись і зловити якогось метелика. Довелося послухатись, хоча до «бази» залишалося недовго. Приїжджі розбіглися хто куди, візник задрімав…

І отямився посеред Трісковника.

Про його долю Мела дізналася випадково. Цій події не надали значення. Ніхто не вірив у розповідь візника. Староста Трясогузок відверто заявив, що Лопар із Кротів – п'яничка і бабій, з ним могло статися все що завгодно. Тим паче, на краю села жила стара, що варила найкращий самогон в окрузі. Зрозуміло, куди поспішив Лопар, коли йому випала вільна хвилина. Мабуть, наклюкався так, що забув власне ім'я.

– Стара й опіумом торгує? – засумнівалася в цій теорії я. – Як на мене, хміль вивітрюється швидко. Чи у неї товар, так би мовити, ексклюзивний? З добавками хімії та ароматами магії?

– Ти про черевокрила? – Як завжди, Мела була свято впевнена, що я знаю, про що говорю. – Навряд чи. Королівський черевокрил – дуже рідкісний вид. У давнину шамани використовували його як дурманний і галюциногенний засіб, але зараз живий екземпляр у десятки разів цінніший, аніж настоянка із засушеною комахою. Та й важко уявити бабцю, що бігає луками із сачком. Ні, візник – це інше… Може, він навіть пов'язаний із вчорашнім…

– Із вчорашнім чим?!

– Із вбивством.

Як з'ясувалося, до чаклунки приходили, тому що один із місцевих жителів знайшов на своїй ниві людські останки. Оскільки в тутешніх місцях маги – явище нехай і неприємне, проте звичне, люди знали: магія здатна багато на що. Наприклад, вказати на родичів покійного.

А ще Мелі пропонувалося зізнатись у тому, що якийсь експеримент закінчився смертю.

Її привели на зелене поле жита, розташоване на пристойній відстані від села. Показали вигорілу місцину з кількома кістками та черепом. Запитали, що могло призвести до такого результату.

«Магія», – напевно очікували почути доморощені слідчі та обвинувачі.

– Дракон, – відповіла чаклунка.

Потім намалювала заклинання пошуку родинних зв'язків і кілька годин поспіль доводила, що не обманює: присутні дивляться на когось із сім'ї старости.

Южин сходив додому і побачив, що дружина та дочки живі й здорові. Провідав братів, одруженого сина, навіть не полінувався згадати про двоюрідних і троюрідних тіток.

Накинувся на Мелу зі звинуваченнями: мовляв, сама винна, а тепер верзе нісенітниці, щоб усіх заплутати.

Потім замовк, наче щось згадавши. Помчав кудись майже бігцем, а коли повернувся, то змінився з лиця.

– Страшна сила! В пору моєї юності йшла чутка, що сусідський Ораш доводиться мені братом. Ось і довідалися точно…

Ораша, що належав до роду Коней, дружина не бачила з самого ранку. Він пішов на пів години, щоб накосити кроликам свіжої трави, і не повернувся навіть до обіду. Жінка не надто хвилювалась – як і у випадку візника, пояснила затримку бабцею із самогоном.

Надвечір прибули нишпорки. Опитали зацікавлених осіб, дістали чаклунку недвозначними натяками, зібрали кістки й відправили «до міста на перевірку». Версію про злодіяння підопічних Академії визнали не надто достовірною, але пообіцяли «повернутись і розібратися».

– Хай розбираються, – позіхнула я. – Стій! Хочеш сказати, Барр десь поруч?

– Ні.

Довелося кілька разів прокрутити в голові почуте, проте ясності не побільшало.

– Ти сказала, винен дракон.

– Так.

– Тобто він шукає мене?

– Ні.

Я пишаюся своїм терпінням. Роки поневірянь добре його натренували. Вивести мене з рівноваги не так просто, як може здатися, хоча часом я нестримана на язик і в думках перетворюю неприємного співрозмовника на котлету. Буває. Треба ж і мені якась відрада?

Але Мела належала до тієї рідкісної породи людей, які діяли на мене як червона ганчірка на бика. Вона ніби говорила просто і доступно, проте я, щоб їй грець, не розуміла суті її промов!

– Отямся, Тає! Полум’я дракона не залишило б кісток!

Точно. Крихітне нагадування про те, що я сама чудово знала, – і все стало на свої місця.

– Магія? – питання прозвучало безнадійніше, ніж хотілося б.

– Або хтось улаштував дуже велике багаття без дров, – схилила голову Мела. – Завтра почнеться буря… Я перша потраплю під підозру за те, що направила на хибний слід.

– Думаєш, «убивці»?.. – Закінчувати речення не мало сенсу.

– Не факт. Ми прибули зовсім недавно. Нікому з них місцеві насолити не встигли.

– Але ти не певна.

– Звичайно, не певна! – чаклунка зірвалася на крик. – Збирай речі!