Глава 11. Приємний ранок

Глава 11. Приємний ранок

Ангеліна

Додому з аукціону їдемо в таксі, але дороги не бачимо. Ярослав мене цілує, а я забуваю про все на світі. Про те, що десь там за горизонтом на мене чекає з відпустки чоловік, що в іншій країні є моє усталене життя, і про те, що в ньому абсолютно не було щастя. Жодної хвилини. Як же я помилилася, коли дала згоду на шлюб з Олексієм. Виявляється, можна було почекати, щоб зустріти Ярослава. Та хіба ж ми думаємо про майбутнє, коли перед нами в юності відкриваються сотні доріг?. Ні. Звісно ж, ні. Я бачила й розуміла, що довго не протягну з Олексієм, що ми з ним не пара, наївно гадала, що чоловік зміниться в шлюбі. Просто мені потрібна була звичайна сім’я, і я думала, що знайду її в Олексію.

З самісінького дитинства я пам’ятаю лише солодку брехню, яку вливали мені в вуха мої батьки. Насправді, вони не були мені батьками, а лиш прийомними. Про таку страшну таємницю я дізналася на своє повноліття. Рідні люди сказали, що насправді вони мені не батьки, а лиш прийомні. На питання, де мої біологічні батьки, вони не відповіли, а лиш сказали, що взяли мене з пологового будинку. Я не вірила їм. Якщо вони мене взяли одразу після мого народження, то вже точно повинні знати, хто мої батьки і чому вони від мене відмовилися. Я не могла змиритися з такою правдою, тому втекла заміж. Саме так! Я вийшла заміж, аби втекти з дому від нерідних батьків. Але втекла з одного пекла в інше. Я бачила і знала, що пристрасть до алкоголю в Олексія невиліковна, проте наївно думала, що я можу змінити. На жаль, не змінила. А лиш щоденні сварки і мої плачі призводили до катастрофічних наслідків. Та все ж Олексій мене любив і певний час я була з ним щаслива.

Але я не хочу зараз думати про минуле, яке на мене чекає вже за п’ять днів. Я хочу насолоджуватися присутністю Ярослава та його поцілунками, які він мені зараз дарує. Ми їдемо в таксі до свого номеру, а чоловік безцеремонно цілує мене в машині. Йому начхати на водія, який може побачити нас у дзеркалі заднього бачення. Йому начхати на мораль і відповідно на чемну поведінку перед чужою людиною. Для Ярослава зараз головне – це я і мої губи. А ще мої стегна, які він стискає своїми долонями і піднімається все вище і вище. І я дозволяю. Я дозволяю Ярославу робити все, що завгодно, бо такого блаженства від близькості з чоловіком давно не відчувала.

Коли ми під’їжджаємо до нашого готелю, водій зупиняється і ввічливо не дивиться ні в дзеркало на нас, ні обертається. Навіть мовчить. Просто очікує, поки ми заплатимо за поїздку і підемо геть продовжувати свої хтиві справи.

– Ярославе… – зупиняю чоловіка, який уже ніжно цілує мою шию й опускається нижче. – Ми приїхали, – кажу й легенько відштовхую його від себе.

***

Прокинулася щасливою і виспаною. Давно себе так не відчувала. Сонечко щедро дарує свої теплі промені з вікна і я всміхаюся, радіючи новому дню. Пригадала події вчорашньої ночі і вмить відчула, як мої щоки почервоніли. Соромно – так, але щаслива й радісна усмішка не зникає з обличчя. Так дивно… Я повинна була шкодувати про цю ніч з певних причин, але зовсім не шкодую. І хто мене назве правильною? Звичайно, що ніхто. Та начхати! Життя лише одне, тому потрібно брати від нього все, аби потім не шкодувати про те, що хотіла зробити, але не зробила. Якщо я відчуваю серцем у Ярославу свою душу, то чому б і ні? Зрада? Так. Я – грішна жінка. Але я та жінка, яка елементарно хоче жити і бути щасливою за життя. Невже я хотіла б прожити до кінця своїх днів без простого жіночого щастя? Звісно ж, ні. Я на таке не підписувалася.

Припіднімаюсь на ліжку і повертаю свою голову до подушки Ярослава. Моя посмішка вмить щезає з обличчя, бо чоловіка я поряд не помічаю. Куди він подівся? Невже… Ні! Цього не може бути! Він не міг просто скористатися мною і зникнути! Я не можу помилитися ще й у ньому, бо тоді розчаруюся в усіх чоловіках.

Встаю з ліжка і розумію, що я зовсім без одягу. Знаходжу свій халат і одягаю його. Відчуваю, що мої руки тремтять як і серце не на місці. В цю хвилину до кімнати заходить Ярослав з тацею, на якій міститься сніданок і невеличка троянда в вазі. Боже… такого я навіть не очікувала.

– Доброго ранку, мій ангеле, – усмішка чоловіка, здається, розтягнулася аж до вух.

Чи то насправді він такий щасливий, чи то просто радий, що провів зі мною ніч.

– Привіт, – здивовано протягую, спостерігаючи як він зачиняє ногою двері, а руками тримає міцно тацю.

– Я таки тебе розбудив своїми гуркотами на кухні? – питає і підходить до ліжка.

– Ні. Я сама прокинулася, – відповідаю і пильно спостерігаю за його діями.

Ярослав сідає поруч зі мною і ставить між нами тацю. Помічаю на ній свіжоприготовані домашні млинці, мед, ягоди, круасани, каву з молоком, апельсиновий сік та столові прибори. Головним асортиментом є тоненька ваза з червоною трояндою. На квітці бачу кілька крапель роси і це явище здається мені неймовірним. Так і хочеться уткнутися носом в ніжні пелюстки та відчути приємний аромат квітки, що я й роблю. Ніколи не доводилося зустрічати такі ранки.

– Дякую, – кажу тихо, тамуючи в собі океан бурхливих емоцій.

– Будь ласка. Для тебе все, що завгодно, – цілує мене ніжно в щоку, а я відчуваю як до щік приливає фарба.

Бентежусь, наче юна дівчина, їй-богу. Але Ярослав викликає в мені такі незвичні для мене почуття, що годі й уявляти.