Глава 10. Аукціон

Глава 10. Аукціон

Ярослав 

Я залишив Ангеліну одну в номері, щоб зустрітися з одним із друзів мого батька, який теж буде на цьому аукціоні. Приїжджаю до ресторану, де й було з ним домовлено про зустріч. Натикаюся поглядом на старого вже чоловіка, у якого погляд царя. Знаю я таких пихатих людей. Тут потрібно мати спеціальний підхід до подібних людей і я таки маю в цьому фору. 

– Емілю... – підходжу до чоловіка і всміхаюся. 

Еміль оглядає мене вивчаючим поглядом, а потім всміхається і встає, щоб потиснути мою руку. 

– Ти так схожий на свого батька, – хитає пальцем біля мого носа. 

– Так, – киваю і присідаю навпроти нього. – Що будете замовляти? – запитую з ввічливості. 

– Я вже пообідав, але від кави не відмовлюся, – широко всміхається, чим дає мені зрозуміти, що на моєму боці. 

– Звісно, – говорю і прикликаю помахом руки офіціанта. 

Замовляю дві кави і бонус до неї.

– То про що ти хотів поговорити? – запитує, пильно вдивляючись в мої очі. 

– Маю до вас пропозицію... – обриваю речення, чим зацікавлюю чоловіка. 

– Як цікаво, – нахиляється до мене ближче. – І що ж це за пропозиція? – його брова підіймається вгору і я лукаво всміхаюся. 

 Каву нам приносять швидко, тому я спокійно відпиваю ковток, поступово відкриваючи свої карти.

– Я знаю, що ви зараз шукаєте для себе нових постачальників запчастин для нових машин. Мій батько дізнався про це випадково і його дуже образило те, що ви не звернулися до нього відразу. Я, як його син, маю це виправити. Тому пропоную вам хороші умови контракту і додатковий подарунок, – надпиваю трішки кави, заглядаючи чоловікові в очі. 

– Он як? А я вже подумав, що ти хотів запропонувати мені щось інше, – хмикає він, підтиснувши губи. 

– Щось інше? – задумуюсь, смакуючи своїми думками. – Не думав, що друг батька буде настільки жадібним до моєї пропозиції, – всміхаюся гідно тримаючи голову. Дістаю з сумки документи, встаю і кидаю їх на стіл. – Раджу вам подивитися ці папери, а тоді давати свою відповідь, – говорю і покидаю чоловіка, не прощаючись. 

По дорозі заїжджаю до магазину одягу та купую гарну сукню для Ангеліни. Саме сьогодні той клятий аукціон, де я маю придбати раритетну машину, яка так дорога моєму батьку. Тому на цю подію я хочу піти разом зі своїм ангелом. 

Вдома мене зустрічає дуже спокуслива картина. Не думав, що мій ангел може бути ще прекраснішим. Широко всміхаюся і хочу послати той аукціон під три чорти, але батько тоді точно мені щось відріже і кудись вставить. Тому змушую силою волі опанувати свою хіть. Вручаю сукню Ангеліні, а сам іду одягатися. Сьогодні важливий день, тому я не маю програти. Від цього залежить моє місце в житті. 

Одягаю чорний смокінг з білою накрохмаленою сорочкою. Тримаючи краватку в руці, прямую до спальні Ангеліни, яка розглядає себе в дзеркалі. Підходжу і кладу руки на її талію, а голову на плече, заглядаючи на її постать крізь дзеркало. 

– Ти прекрасна, – шепочу дівчині на вухо і всміхаюся. 

Ця біла сукня їй дуже личить. В ній вона дійсно схожа на ангела. 

– Ти теж, – говорить мені усміхнено. – Ти ще не зав'язав краватку? – запитує, обернувшись в моїх руках. – Я допоможу, – її усмішка така красива, що поки вона зав'язувала мені краватку, я все не міг відвести свого погляду від її губ.

– Яка ти у мене вміла, – лишаю легкий поцілунок у неї на губах і беру за руку. – Нам варто поспішити, бо якщо я не встигну, мій батько зробить з мене відбивну, – всміхаюся і йду до виходу. 

– Який він у тебе жорстокий, – кривиться Ангеліна. 

– Не завжди, але погляд у нього вбивчий, – регочу і відкриваю дверцята таксі для свого ангела. Вонга сідає, а я йду до іншого боку і присідаю поряд. 

– Не хотілося б мені зустрітися з його поглядом, – зітхає вона. 

– Повір, я точно не дозволю, щоб він дивився на тебе так, як на всіх, – всміхаюся і цілую її руку, яка опиняється у моїй. 

Ангеліна всміхається і кладе свою голову мені на плече. 

До великого ресторану, у якому відбудеться аукціон, ми доїхали швидко. Тут було багато людей, яких я знав, або колись перетинався. Адже ми всі крутимося в автомобільному бізнесі, тому мусили рано чи пізно зустрічатися і конкурувати, або ж укладати угоди. Вони тут за тим, чим і я. Буде дуже важко конкурувати з такими геніальними людьми, але я маю спробувати. 

Йду до свого столика міцно тримаючи Ангеліну за руку. Бачу косі погляди в наш бік і ніяк не можу позбутися думки, що я не бажаю, щоб мою жінку так відверто розглядали.

Спочатку відсовую стільця Ангеліні, запрошуючи її сісти, потім сідаю сам. Кладу руку на її долоню, злегка стиснувши. 

– Тебе гнітить щось? Чи не так? –  дивиться на мене своїми чистими кристаликами.

–  Вони так на тебе дивляться, що я ледь себе стримую, –  зітхаю, хитаючи головою. 

–  Ти боїшся, що мене хтось вкраде в тебе? –  щиро сміється, прикривши рот однією рукою.