Глава 9. Порозумітися

Глава 9. Порозумітися 

Ангеліна

Здивовану мене Ярослав так і поніс до кімнати. Не знаю, чи правду він говорив, чи просто пожартував, але я таки злякалася. Звісно, я – доросла жінка і розумію, чого хоче від мене дорослий чоловік, але я поки що не готова ставати з ним настільки близькими. 

Коли ми зайшли до номеру, я все ще сиділа на руках у чоловіка. Він мене просто не відпускав, хоч я й намагалася стати на ноги. Ярослав, навіть відкриваючи двері номеру, тримав мене однією рукою, але в жодному разі не дозволяв спуститися на землю. Не знаю, що це за маніакальна позиція у чоловіка, адже я можу й сама ходити на своїх двох. 

– Ярославе… – звернулася я, коли ми опинилися в номері. 

– Що, ангелочок? – запитав він і спокійно собі зачинив двері на замок.

Такої сталевої витримки у чоловіка можна ще повчитися, а його спокійний характер навпаки мені ще більше подобається. Ярослав – не мій Олексій. Але чому ж я постійно порівнюю двох чоловіків, хоч вони абсолютно різні?

– Я хочу в душ, – кажу тихенько, наче чогось боючись. 

– Можемо зараз разом піти, – всміхається дивовижною посмішкою і нарешті відпускає мене на ноги. 

Я трохи похитнулася, бо не сподівалася так скоро стати на землю, проте чоловік мене підтримав і навіть більше – він обійняв мене, притиснувши до свого міцного тіла так, що дихнути стало важко. Наблизився до моїх губ і зупинився в одному міліметрі від них. Я подивилася на його пухкі губи і відчула як в роті все пересохло. Так хотілося відчути смак його губ, що аж в голові почало паморочитися. Та Ярослав не поспішав мене цілувати, а лише знущався і випробовував мою витримку. А вона в мене не сталева, чого не скажеш про чоловіка, який і досі дивиться то на мої губи, всміхаючись, то в мої очі, відверто знущаючись. Мені вже не вистачало повітря. Я облизала свої губи і Ярослав помітив мій жест. Чесно кажучи, він був для нього натяком, але чоловік і досі тримається. Я зрозуміла. Він хоче, аби я сама не витримала і його поцілувала. Та, на жаль, щось клацнуло у моїй голові, не даючи свободи дії губам. Я голосно ковтнула клубочок, що стояв у горлі, і відштовхнула чоловіка.

– Ні. Я піду сама. Мені потрібно голову помити, – показую йому своє довге каштанове волосся, що зараз збилося в грудку від морської води. – А потім… – я не знала, що придумати, але потрібно було щось вигадувати. Боюсь його. Боюсь себе.

– А потім ти хочеш втекти від мене, – важко зітхнув чоловік, здогадавшись про мої думки і хвилювання. – Тільки не розумію, чому. Невже я тобі противний?

– Що? Ні, Ярославе. Звісно, ні. Ти мені не противний, а навпаки, симпатичний.

– А що тоді, ангеле мій? Чому ти відмовляєшся від насолоди? Поясни.

– Я боюся…

– Чого? Невже я не ясно висловився, що я серйозний у намірах до тебе?

– Боюсь почуттів, які можуть виникнути. Боюсь образ, розчарувань. Боюсь того, що можу прив'язатися до тебе, а потім… – я схилила голову в надії, що чоловік мене зрозуміє. 

Не знаю, як він осмислив мої слова, але він мовчить уже другу хвилину.

– Я розумію, – сказав через певний час і підійшов до мене впритул. – Для тебе все набагато складніше і серйозніше, ніж здається на перший погляд. Гаразд. Я не буду тебе ні до чого змушувати. Я розумію, що тобі потрібен час. Ти його маєш. Я буду чекати твоєї відповіді стільки, скільки потрібно. Я чекав тебе довше, ніж ти думаєш, – провів тильною стороною долоні по моїй щоці та підборіддю. – Ангелочок мій… 

Стало так приємно від його розуміючих слів, ніжних дотиків і лагідного звертання. Не розумію себе, навіщо випробовую чоловіка, але по-іншому не можу. Я не здатна ось так просто відкритися малознайомому чоловіку з перших днів. 

– Домовимося так, – звертає мою увагу на себе. – Ти зараз сходиш в душ, трішки відпочинеш в номері, бо надворі вже починає пекти від сонячних променів. А я поїду на деякий час.

– Куди? – цікавлюся, бо не готова була до того, що він мене покине.

– Я ж приїхав сюди у справах, пам'ятаєш? – всміхнувся лагідно, а я кивнула. – Вчора я відпочивав, а сьогодні потрібно владнати всі справи. Не хвилюйся, я не надовго. Не покину тебе в жодному разі, – ніжно взяв руками моє обличчя і зазирнув в очі, наче в саму душу. – Обов'язково повернуся. Чекати будеш?

Я безвинно кліпаю очима, повністю вражена словами Ярослава. Він хоче, щоб я його чекала? Справді? Таке відчуття наче ми нещодавно одружилися і чоловік хвилюється чи буде чекати його новоспечена дружина. Відчуття приємне, звісно, але таке хвилююче і трепетне. 

Пам'ятаю, як постійно проводжала Олексія на роботу, а він з грубістю кидав мені: «Не чекай сьогодні, можу затриматися на роботі». Я, звичайно, чекала, адже я його кохала. Та він не приходив вчасно з роботи. Навпаки, запізнювався так, начебто чекав, поки я ляжу спати сама. А останнім часом він взагалі приходив додому під ранок, мотивуючи тим, що в нього ненормований графік або він допомагав друзям ремонтувати машину. Лише такі в нього були відмазки. Чи вірила я? Так, вірила. Бо знову ж таки, кохала.

А зараз, слухаючи Ярослава, дивуюсь тому, настільки різними можуть бути чоловіки. Один зовсім не цінує жінку, а інший навіть про чужу дбає. Мені приємна турбота Ярослава. Дуже. Вона говорить про те, що чоловік поважає жінку. І вже тільки через це можна закохатися в нього.