Глава 8. По пояс у воді

Глава 8. По пояс у воді 

Ангеліна

Приємний і незабутній ранок приготував мені дивовижний чоловік. Дивуюся щохвилини, насолоджуюся кожною миттю, проведеною з ним, соромлюся, наче юна дівчинка, і поглинаю його запах, посмішку, приємні слова, щоб ніколи не забути. Тиждень відпустки швидко мине і кожному з нас доведеться повернутися до свого усталеного життя, тож… Варто зараз поглинати, наче губкою, кожен дотик і поцілунок надзвичайного чоловіка. Так, саме надзвичайного, бо мені ще ніколи не доводилося зустрічати таких чоловіків за всі прожиті двадцять вісім років. 

Ярослав просто чудо. Такий ніжний, турботливий, уважний, веселий, чуйний, вихований і серйозний. Він зрілий, впевнений у собі і серйозний чоловік. А який він джентльмен! Уже навіть через ці перелічені якості можна закохатися в чоловіка. Та все ж його посмішка ще надзвичайніша. Не можу ніяк нею намилуватися. 

Чоловік тримає мене за руку і ми спокійно, легким кроком потихеньку заходимо в воду. Морська вода прохолодна, що відразу відчувається через ступні. Але можна звикнути, просто постоявши деякий час у воді. Ярослав всміхається, дивлячись на мої маніпуляції, а потім підіймає мене на руки одним махом. Я скрикую від несподіванки, а чоловік гучно сміється і біжить по воді. Так ми пробігли всього кілька метрів, а потім разом з ним поринули в воду. Точніше, я з ним, бо чоловік це зробив навмисно, тримаючи мене на руках. Такого повороту подій я не очікувала, тому навіть повітря не встигнула схопити і затамувати подих. Благо, що Ярослав одразу ж і піднявся з води, бо ще трохи і я б захлинулася водою. Він ще досі тримає мене на руках, а я уже кричу на все горло.

– Навіщо ти це зробив? – в паніці навіть не розумію, що роблю. Лиш намагаюся вибратися з чіпких рук чоловіка, але мені це не вдається.

– Заспокойся, ангелочок. Я з тобою, – втішає, сміючись і дивлячись на мою паніку.

– Але ж ти міг мене втопити…

– Я!? – дивується він і сміється вже вголос.

– Я ледь не захлинулася водою. І я дуже боюся глибини.

– Мила, ти в моїх руках. Зі мною тобі буде лиш добре, – запевняє, дивлячись на мене, а я помічаю як крапельки води стікають по його обличчю. Це явище ні з чим незрівнянне і таке сексуальне. – Я ніколи не доведу до того, щоб твоє життя було під загрозою. Навчись мені довіряти. Довіра – це перше правило міцних і серйозних стосунків. 

– Чекай… Що!? – злізаю сама з його рук і опиняюся по пояс у воді. – Ти хочеш стосунків? Серйозних!?

– А чому б і ні? – продовжує всміхатися своєю дивовижною посмішкою. – Ми з тобою дорослі люди. Мені тридцять, тобі двадцять вісім років, так? – питає, а я мовчки киваю. – Не бачу проблеми, щоб створити міцні стосунки.

– Є проблема! Є! – кричу і відходжу від нього на метр, хоч це і дуже важко вдається робити у воді. – Ти одружений! Я одружена! Невже це для тебе не проблема!? – витріщаю очі та кричу в паніці. 

Його пропозиція для мене неможлива. Я не можу зрадити законному чоловіку. Ким же я тоді буду?

– Ангелочок, заспокойся. Вислухай мене. Що твій, що мій шлюб – це всього лише штамп у паспорті. Згодна? Я не кохаю свою дружину, а ти не кохаєш свого чоловіка.

– Хто тобі таке сказав? 

– Я це відчуваю. Тим паче той біль, що постійно стоїть у твоїх очах, він же не просто так там знаходиться. Ти не можеш кохати свого чоловіка, який так тебе ображає. Ба більше, ти б не дивилася на мене так пильно, якби я тобі не подобався. А значить, у твоєму серце немає почуттів до твого чоловіка, – робить очевидні висновки, а я дивуюся, бо він читає мене, мов відкриту книгу.

– Немає… – стверджую і відчуваю як уже починаю плакати.

– Ангеле мій, не плач. Я з тобою. І завжди буду поряд з тобою. Ти дозволь лише бути поруч, – витирає мої сльози і цілує в обидві щоки. – Знаєш, чому я і досі одружений? Тому що не було сенсу життя. Бо в моєму житті не було тебе. Приїду додому, одразу ж подам на розлучення з Вірою. А ти? – питає з надією того, чого я не можу сказати йому зараз.

– Я? Ти хочеш, щоб і я розлучилася з Олексієм?

– А як по-іншому ми зможемо стати парою і створити міцні стосунки і справжню родину? – питає очевидне.

– Ярославе, я не знаю…

– Все ти знаєш, – не дає мені отямитися і цілує в губи пристрасно і палко. 

Ярослав цілує мене так, що я втрачаю рівновагу. Проте чоловік не дає мені впасти, а підтримує своїми руками. Він спочатку обійняв мене, притиснувши до свого прохолодного від води тіла так міцно, що дихати було важко. Але ми дихали одне одним. Іноді ми відривалися, щоб вдихнути свіжого повітря. Після секундної паузи припадали до вуст одне одного, щоб знову насолодитися приємним поцілунком, зітканим із пристрасті та бажання. 

Потім за одну секунду, не відриваючись від моїх губ, Ярослав підняв мене на руки за сідниці. Зараз я сиділа фактично на чоловіку, тримаючись за нього і руками й ногами. Але так навіть краще. Я відчуваю бажання чоловіка своєю промежиною і мені це неабияк подобається. Голова паморочиться, бо його бажання росте й росте. Не знаю точних розмірів, але відчуваю їх всім тілом. Ярослав тримає мене міцно за сідниці, стискаючи їх час від часу. Наші поцілунки не перериваються. Вони лиш стають ще більш пристрасними та нестримними. У прохолодній воді всі відчуття змішуються, загострюються і стають неповторними. Цю дивовижну гаму солодких почуттів я закарбую в пам'яті надовго.