Глава 5. Приємний вечір

Глава 5. Приємний вечір 

Ярослав

Дивлюся на дівчину своєї мрії, її пухкі в міру губи розмикаються і пригублюють червону рідину, повністю зволожуючись. Як заворожений, спостерігаю за цією картиною і ніяк не можу відвести свого погляду. Підіймаю руку і стираю вологу з її губ своїм великим пальцем, засовуючи його собі в рота. 

Ангеліна ніяковіє і відвертає голову в бік дивану. Боже, як мені подобається ось ця її свята невинність. Не розумію, чому саме зараз мені так пощастило в цьому житті. 

– Хочеш присісти? – запитую її і дівчина киває, прямуючи до дивану.

Я йду за нею, сідаю поруч і знову надпиваю трохи вина. 

– В тебе такі красиві очі, – виривається з мого рота і вона знову багровіє на очах. – Не соромся мене, – шепочу, присунувшись ближче до неї. 

Знову розглядаю. У неї каштанове, майже коричневе волосся. Голубі, великі очі, які схожі на дві хмаринки. Також гарне, кругленьке обличчя. Акуратний носик і виразні вигнуті брови. Тіло струнке. Груди приблизно другого розміру. Невеликі і не маленькі. Саме такі й подобаються мені. Вона – мій ідеал. Мій ангел, який зійшов для мене з небес. Німфа…

– Ти змушуєш мене червоніти кожну секунду, – всміхається вона чарівно, а я думаю, що й голос її неперевершений. Дзвінкий та мелодійний. Такий буває лише в істинного ангела. 

– Ангеліно, як же довго я тебе шукав, – знову виривається з губ. 

Зараз я не впізнаю сам себе. Вічно серйозний, похмурий, зі своїми жартами чоловік, а тут милий та пухнастий поні. Дивні зміни за цю добу. 

– Ярославе… – шепоче вона, піднявши на мене кришталево чисті очі.

У них стільки почуттів, що я захлинаюся ними. Скоріше, у них багато болю, відчаю, втоми і безвиході, але десь там глибоко всередині я бачу проблиск надії і віри у краще майбутнє. Я думаю, що ця відпустка піде на користь нам обом. 

Ми повинні нарешті спробувати бути щасливими і перестати корити себе за те, що не змогли склеїти того, що вже й так тріщало. Адже розбиту чашку не склеїти ніяким клеєм. От і ми не змогли.

– Хочеш відвідати тутешній ресторан? – відводжу від болючої теми і переводжу її на більш радісну. 

– А можна? – її очі загораються. 

Ангеліна ледь не пищить від радості. 

– Для тебе хоч зірку з неба, – всміхаюся я і закидаю вибите пасмо її волосся за вухо. – Тоді одягаємося і йдемо підкорювати місцеві звичаї, – плескаю в долоні, потираючи їх.

Відкладаю наші келихи і встаю з місця. 

– Я  піду у свою спальню. Хвилин двадцять на збори тобі вистачить? – запитую дівчину. 

– Це ще й забагато, – всміхається і теж підіймається на ноги. 

В спальні швидко дістаю свій костюм кольору вишні, який дивом лишився не зім'ятим. Швидко натягую його і вирішую почекати дівчину у вітальні, пригубивши трішки винця. Вийшовши туди, я оторопів. Ангеліна вже стояла у вечірній сукні білого кольору до колін, з легким макіяжем і навіть зібраним назад волоссям. Та ж скільки я там одягався, що вона зараз виглядає немов тільки-но вийшла з салону? Округлюю очі, коли дивлюся на годинник. Пройшло всього лише десять хвилин. Десять... Я в нокауті. Моя дружина витрачає на це близько двох годин і це ще я применшив. У мене шок. 

– Яка ти швидка, – вражено говорю, підтиснувши губи. 

– Як бачиш, я говорила, що мені двадцять хвилин забагато, – всміхається вона у відповідь і я млію від її до божевілля красивої посмішки. Не можу повірити, що бувають такі привабливі усмішки.

– Я просто вражений, – говорю на одному подиху і підходжу до дівчини. – Ти просто ідеальна, – проводжу долонею по її щоці і готовий хоч зараз накинутися на її полуничні губи. 

– Дякую, ти теж дуже красивий, – соромиться і відводить погляд, підтиснувши губи. 

– Ходімо? – подаю їй лікоть. 

Ангеліна киває і хапається за нього, мов за рятівний круг. Так міцно і сильно. Напевно, щоб не втік. 

В душі я радію, що не впустив свого шансу. Адже, щоб я робив зараз без Ангеліни? Сидів би десь у барі і заливав алкоголь у горлянку, як не в себе. А так я маю гарну компанію. Я б сказав дуже вродливу і привабливу компанію. Таку, що кого хочеш потішить. 

До ресторанчику ми спускалися, мов аристократи. Ангеліна все не відпускала мого ліктя, тому я був цьому лише радий. До столика нас провів адміністратор. Біля нього я відпустив руку своєї пари, аби відсунути їй стільця і запропонувати сісти. Ангеліна лише всміхнулася і радо прийняла такий джентльменський жест з мого боку. 

Потім адміністратор подав нам меню. Я замовив страву від шефа, моя пара замовила теж саме. Замість алкоголю ми обрали сік. Так було спокійніше самій дівчині, тому я її повністю підтримав.

За смачною вечерею ми лише грали в переглядалки. Правильно. Немає чого говорити з набитим ротом. Ще не вистачало комусь вдавитися. 

Подякувавши шеф-повару і запивши смачну вечерю соком, ми вирішили трішки потанцювати і дочекатися ще й десерту від шефа. 

– Не проти? – запитую, подавши дівчині руку.