Глава 3. Відверта пропозиція

Глава 3. Відверта пропозиція 

Ярослав

Тягнуся до алкоголю і бачу, як дивиться на мене моя нова знайома. В її очах я бачу відразу, відстороненість і огиду. Не розумію, що поганого їй зробив алкоголь, але вирішую пояснити їй, чому обрав саме його: 

 – Я не вживаю багато випивки. Мені ніколи пиячити навіть тоді, коли сварюся з дружиною. Робота забирає в мене багато вільного часу, тож... просто хочу зараз розслабитися. Адже я все-таки на відпочинок лечу, – всміхаюся і роблю ковток зі склянки. Він приємно обпікає горло, граючи з моїми смаковими рецепторами. 

– Зрозуміло, – беземоційно говорить мені і повертається до ілюмінатора. 

Мда... Видно, її сильно бентежить алкоголь. Але що я можу вдіяти? Я ж на відпочинку. Хоча б раз в житті я маю право розслабитися. Поки я потроху насолоджувався алкоголем, моя сусідка по місцю мовчала. Навіть не дивилася у мій бік. Важко зітхаю, ловлю стюардесу і віддаю їй недопиту склянку з віскі. 

– Я зрозумів, – повертаюсь до Ангеліни. – Більше я не буду пити, навіть, якщо це – моя відпустка, – хочу взяти її за руку, але вчасно приходжу до тями і лиш голосно ковтаю. 

– Чому ти йдеш на такі жертви заради мене? – переводить на мене збентежений погляд, пильно вдивляючись в моє обличчя.

– Бо ти сподобалась мені, от чому я не хочу, щоб ти відчувала себе погано поряд зі мною. Я піду почищу зуби, щоб не несло від мене алкоголем, – встаю з місця, дістаю з сумки все необхідне і прямую до туалету. 

Сам не розумію, навіщо деру одне місце. Але ця дівчина насправді мені сподобалась. Мій ангел, якого я зустрів, що подолати свій біль, сум і самотність. Вона – мій рятівний круг. 

Швидко чищу зуби, вмиваюсь і витираюся рушником. Дивлюся на себе в дзеркало. Навіть мої очі горять, а я вже й забув, які вони мають бути, коли ти щасливий. 

Прикриваю очі і насолоджуюсь тим, що я зараз відчуваю. Мій стан непомірно щасливий, веселий і закоханий. Хіба можна закохатись з першого погляду? Такого не може бути, але, здається, що я таки закохався в цю дівчину. Ніколи я ще так не потурав жодній жінці, але не тепер.

Прямую до свого місця і сідаю. Ангеліна не відводить від мене свого зацікавленого і допитливого погляду. Вона збентежена моїми словами.

– Скучила за мною? – знову всміхаюсь. 

Не можу перестати це робити поряд з нею. 

– Та не те, щоб… – стенає вона плечима. 

Мене трішки вколола її відповідь, яку я чекав зовсім іншою. 

– Так де плануєш зупинитися? Може, наймемо квартиру? Або ж ти хотіла пожити в готелі? Я можу зняти нам гарний номер, – нахиляюсь і шепочу їй на вухо. 

– А ти не поспішаєш? – примружує вона очі, стиснувши губи в тонку лінію. 

– Ні, мила, у нас всього лише тиждень, щоб провести його разом. Тож зараз кожна хвилина на рахунку. А я хочу сповна розслабитися з тобою. Тобі ж теж це потрібно, як і мені. Чи я не подобаюсь тобі? – починаю говорити серйозно, навіть брови звів на переніссі. 

– Ну, в тебе й замашки, – сміється вона. – А я думала люди спершу на побачення ходять. 

– Так ми й будемо ходити, – дивлюсь їй в очі, а потім опускаю погляд на її губи. – Так, що ти скажеш? Хочеш поєднати себе зі мною на цілий тиждень? О, в мене є ідея. Давай вдамо, що у нас з тобою медовий місяць. Так буде легше сприймати всю ситуацію в цілому.

– Ти ненормальний, – не перестає вона сміятись. 

– Комусь іншому я б таке не пропонував, але не тобі. Я хочу провести цей тиждень разом з тобою. Адже ми маємо на це право. Ми маємо право відпочити від нашого життя, – кладу свою руку поверх її. 

Дівчина сіпається, але руку не прибирає. 

– Я подумаю над твоїми словами, – всміхається вона. 

– У тебе є час до прильоту, – нахиляюсь і торкаюсь її щоки своїми губами. 

Насолоджуюсь тим, як по тілу бігає холодок. У неї приємна м'яка шкіра і такий солодкий запах троянди з полуницею.

– Гаразд, – засоромлено шепоче пересохлими губами. 

Дві години я терпляче сидів з закритими очима, вдаючи, що сплю, щоб дати час для роздумів цій дівчині, яка за кілька годин стала для мене приємним шансом на щасливу відпустку. 

Нарешті я дочекався цього часу. Пілот оголошує, що вже час для посадки. Я відкриваю очі і повертаю голову до дівчини. Вона дивиться на мене. 

– Не кажи нічого зараз, – зупиняю її, піднявши руку вгору. – Давай, ти даси відповідь в аеропорту? Гаразд? – схвильовано зупиняю час до того, аби взнати, як я проведу цей тиждень. 

Ангеліна киває.

Літак сідає і нам доводиться знову відчувати неприємні відчуття як і під час взльоту. Проте наш літак приземлився майже безшумно і я розумію, що нам дістався досить досвідчений пілот. Респект йому. 

Я встаю з місця, щоб дістати наші сумки з відділу сховку. Беру обидві валізи в руки і прямую на вихід.

Ангеліна йде позаду, важко зітхаючи. Вона все ще обдумує мої слова, а я ледь стримую себе, щоб не потребувати негайної відповіді.