Глава 5. Англійський шанс

   Новий день – нові сюрпризи. І черговий не змусив себе довго чекати. Як тільки ми з Наткою переступили поріг офісу «Родео», у мене одразу з’явилось відчуття, що щось не так. Не могла це пояснити. Але погляди, які на нас кидали інші співробітники видавництва непоміченими не залишились не тільки мною, а й вірною подругою. І коли, ми зайшли в ліфт, то почались переживання вже вголос.

- Кать, я стала параноїком? Чи ти це помітила також? Благаю, скажи, що мені ще не треба записуватися до психіатра, - і очі такі, як у кота зі Шрека.

   Я не витримала і розсміялась, але вже через секунду сказала:

- Якщо до психіатра, то тільки разом. А погляди, я помітила теж. Але давай не будемо розводити паніку раніше часу. Ще тільки початок робочого дня, не думаю, що ті двоє щось вже встигли витворити, - не знаю, кого я більше хотіла заспокоїти цими словами: себе чи Нату. Але все одно, вийшло не дуже. Тому, що ми обидві розуміли, що від Рядницького і Горського можна було очікувати чого завгодно, крім спокою. І хто, як не моя люба Лисецька вискаже мені все, що думає.

- Дольська, ти то сама в свої слова віриш? Якщо так, то мої вітання, ти зійшла з розуму, не інакше, - і з цими словами руда бестія вийшла з ліфту.

- Ой, Лисецька, будь ласкава, залиш свою думку при собі. І взагалі, ти далеко не втекла, - якщо ви подумали, що ми сваримось, то дуже глибоко помиляєтесь. Є у нас така фішка, що у стресових ситуаціях ми з цією дівчиною, аби кудись виплеснути емоції, трохи підколюємо одна одну. Спосіб дієвий, але не довготривалий, оскільки, доки ми добирались до свого кабінету, на нашому поверсі на нас не просто дивились, а ще й миленько так посміхались. Причому робили це навіть ті, з ким ми ніколи і словом не обмовилися.

- Нат, мені вже не смішно.

- Катерино, сама казала не розводити паніку. От і не розводь! Не з’їдять вони нас, в кінці кінців, - і коли я вже хотіла погодитись, ця невгамовна додала: - Напевно…, - от зараза, знає ж, як підтримати.

   Відчиняємо ми, значить, кабінет, Натка йде попереду, я ззаду. І тут неочікувано це руде чудо різко зупиняється, так що я ледь не впечатуюсь носом в її спину, і видає:

- Твою ж наліво. Очманіти просто! Нас переплутали з Ріаною?- мене в цей момент теж розпирає інтерес і, коли я бачу цю картину перед собою, а подивитись там є на що, повірте мені, то просто не знаходжу слів і тупо стою і розглядаю два букети, величезних букети на наших столах: на моєму композиція з різних квітів, оформлена в біло-бежевих відтінках, а на Наткиному – десь під три десятки помаранчевих троянд. Шок. Більше у мене слів немає.

   З такого стану мене вивів сердитий голос найкращої подруги:

- Ау! Земля викликає Катю. Тебе викрали інопланетяни і на заміну прислали лише твою галограму? - і руками ще головне переді мною розмахує.

- Га?- нехай вибачає, я ще не здатна зв’язати двох слів.

- Не гакай і не стій, як зачарована. Кажу, пішли дивитися, хто у нас такий щедрий на подарунки. Хоча, тут і до ворожки не ходи і так все ясно, – Натка, як завжди, мала рацію. Варіант, хто таке міг зробити був лише один.

- О-о-о, тут ще й не все так примітивно. Навіть записка є. Постаралися на славу наші голубчики, - вона прийнялася вголос читати послання від свого Блонді, - Наталі, Ви варті усіх квітів на цій планеті. Фу, фантазії нуль. А втім, на що я розраховувала? Це ж Горський, - доки Ната говорила сама з собою, чи з невидимим привидом Антона, не знаю. Я підійшла до свого букета і перше про шо подумала, то це те, що він не забув, що я терпіти не можу троянди. І сама ж себе за цю думку тихенько насварила. А Наташа, тим часом зверталась вже до мене:

- Сподіваюсь твій лицар на білому горщику придумав щось оригінальніше.

Я нічого не говорила, просто дістала записку і прочитала одну-єдину фразу:

- Мені подобаються зміни в тобі.

- І це все? - Натка фиркнула, - Як романтично, можна починати втирати сльози щастя? – голос був повний сарказму і я в принципі мала би зараз підтримати її тираду. Але десь в глибині душі, я розуміла, що такими темпами лід в моєму серці почне топитися. Не маю жодного поняття, яким чином, але Ната це відчула і сказала:

- Дольська, навіть не думай про це. Ти мене чуєш? Приб’ю і не подивлюсь, що ти моя подруга. Другий раз я тебе з тієї ями вже не витягну. Зібрала волю в кулак, слухай і запам’ятовуй! Це нічого не означає і одним нещасним букетиком він свою вину перед тобою не загладить. Та і ста букетами теж. Тому викинула з голови всі рожеві думи і пішла працювати. А з букетами ми розберемось пізніше, - слова возвели правильний ефект і я була вимушена погодитись з подругою. Одного букета абсолютно недостатньо. І мені правда хотілося вірити, що цього разу я буду розумнішою, ніж два роки тому. Тому сконцентрувала увагу на останніх Натиних словах:

- Що ти задумала? – хитро примружилась і подивилась на цю авантюристку.

   На що вона підійшла до мене і так, ніби хтось нас може підслухати, зашепотіла на вухо свій геніальний план. Правда, як ми його мали виконати я не дуже добре уявляла, але то була найменша дрібниця. На такій ноті ми сіли за роботу. Та нашу завзяту працьовитість перервав телефонний дзвінок, який викликав нас до містера Генріха на серйозну розмову. І як виявилось не тільки нас…

   Звичайно, в кабінеті генерального ми побачили наших любих флористів. Не скажу, що нас це здивувало, скоріше просто змусило хитро переглянутися і поводити себе максимально ефектно. Тим паче, що Антон і Діма з нас очей не зводили, що також навіть не дратувало, а конкретно веселило. Тому, що ці маленькі хлопчики ще навіть не здогадуються, який сюрприз ми підготували у відповідь. Однак, зараз моя увага цілком і повністю була прикута до Генріха, що розповідав про новий проєкт, яким має зайнятися наша четвірка. Відчуваю буде дуже весело. Та мушу визнати, книга, над якою ми працюватимемо полонила моє серце ще тоді, коли тільки була написана. І те, що я буду займатися виданням однієї з улюблених історій, гріло мою душу, як ніколи. Вже просто не терпілося почати чаклувати над текстом. Вона правда варта уваги кожної людини, навіть найжорстокіших скептиків, які не вірять в кохання. А Генріх, тим часом, вводив нас в курс справи: