Глава 9

Глава 9

- Може, з нами підеш? - запитала у брата.

Я все крутилася біля дзеркала в своїй кімнаті і оглядала себе прискіпливим поглядом. Вирішила надіти приталену світло-блакитну сукню, яка доходила мені до колін. Виріз був не дуже глибокий, але достатній, щоб оцінити мій розмір грудей.

За цей час я вже раз сорок подумувала зняти цей наряд, що буквальног прилипає до тіла, ніби друга шкіра, і надіти щось вільніше, менш зухвале. Кінчики волосся заздалегідь накрутила локонами, вони розсипалися по плечах, додаючи моєму образу ще більше кокетливості. Макіяж завдала самий щадний, його практично не було помітно. Я залишилася задоволена відображенням у дзеркалі.

Через нього зловила прищулений погляд брата. Він вигнув одну брову і скептично хмикнув.

- Не подобаюсь? - я обернулася і провела долонями по талії. - Занадто, так? Так і знала! - буркнула під ніс.

- Дивлячись, якого ефекту ти намагаєшся досягти, - він розвалився уздовж ліжка і підклав долоню під голову. - Якщо спокусити кого-то, то дуже може бути... - Олексій вмить став серйозним. - Але я цього не схвалюю! - жорстко пробасив, оглядаючи мій наряд спопеляючим поглядом.

Я хотіла вже вставити слово, але тут до кімнати увійшла мама. Вона, побачивши мене, охнула і показала мені великий палець.

- Красуня моя, - мама присіла біля Олексія. - А ти що, з дівчатками підеш? - поцікавилася у брата.

- Ма, ти хочеш моєї смерті?! - він закотив очі. - Вони мені всю лисину проїдять: хочу то, хочу се... а в підсумку шукай їх як вітру в полі.

Я розсміялась, але настрій брата вловила. Звичайно, навіщо йому няньчитися з двома дівчатами, коли є шанс приємно провести свій час.

- Краще вже попрацюю.

Мама махнула на його слова рукою.

- За роботою і не помітиш, як постарієш. Одружитися тобі пора, синку.

Треба було бачити перелякане обличчя брата. Йому б зараз ще перехреститися і крикнути: «чур мене». Мама помітила і лише зітхнула.

- От так завжди. Я ж онуків хочу, Олексійчику. Пожалій свою стареньку матінку.

О! Знову вона завела свою шарманку. Скільки разів мамуся говорила цю фразу - не злічити. Братик округлив очі і хитнув головою, потім кинув на мене благальний погляд. Ой, а оченята які... і не відмовиш йому!

- Мам, ну яка ж ти стара? Нас з тобою завжди за сестер приймають. Так-так, - я закивала, тому що вона почала щось підозрювати.

Прищулилася і навіть хитро посміхнулася.

- Ой, скажеш теж, за сестер.

Але наживку вона проковтнула, відразу засяяла і поправила зачіску. Розрівняла фартух, але з мене не спускала допитливого погляду.

- Ще й номер телефону мій просили, так?

- А як же!

Ми всі втрьох завзято розсміялися, і я зрозуміла, що відчуваю себе зараз, як ніколи щасливою. З мамою завжди було легко, вона мене прекрасно розуміла, дуже рідко засуджувала і завжди готова вислухати. Ми з нею як подруги, майже все їй розповідаю, буває не відразу і не все в найдрібніших подробицях, але можу сміливо очікувати від матері підтримку і тепло.

- Так, ну, добре. Ти не затримуйся довго, а то я хвилюватися буду, - звернулася до мене мама.

- Звичайно, не хвилюйся.

- А ти... а, що з тобою говорити. Все одно по-своєму зробиш! - на Олексія мамуся махнула рукою і швиденько зникла за дверима.

- Одружуватися, онуки... - брат пробубонів собі під ніс і розсміявся. - Знаєш що, дрібна. Давай ти виходь заміж, дітей народжуй, тобі пора вже, між іншим!

На таку нахабність у мене не знайшлося слів. Тільки те й робила, що відкривала і закривала рот, але всі слова десь застрягли. Бач, який розумний. Стрілки переклав, молодець який!

- Що, значить, пора? Може, тобі пора? - я прочистили горло і випалила на одному диханні.

Брат ще більше реготав, хапаючись за живіт. Метаючи поглядом блискавки, загарчала і, чесно, якби не сукня з зачіскою, бути комусь битим!

- Твоє щастя, що я не хочу псувати те, на що витратила близько двох годин свого часу. Януся не оцінить, якщо я вийду до неї, як квочка.

Я повернулася до дзеркала і пробігла критичним поглядом по своїй фігурі. Що ж, можна висуватися до «Вінтажу».

- Точно не хочеш з нами? Знаю, Януся не дуже-то зрадіє, але не буде сильно обурюватися.

- Не хочу. У мене дійсно проект горить. Але я буду на зв'язку. Якщо що, дхвони, миттю примчуся, - він був серйозний.

- Я не збираюся шукати собі пригод на другі дев'яносто. Мені вистачило Дмитра і Роса. Зараз банально хочеться розвіятися і про все забути.

- Ти, може, і не будеш, тільки знаючи твою вибухову подругу...

- Не треба. Ти ж навіть не знаєш Янусю, вона не завжди притягує неприємності.

- Угу...

Він випалив так тихо, що я ледве розчула. Але не надала цьому значення. Не хоче, ну й добре. Думаю, без нагляду нам буде куди веселіше.

***

У клубі було дуже гамірно і людно. Я вже забула, що «Вінтаж» досить популярний в нашому місті нічний клуб. Майже всі тусовки і важливі заходи проходили саме тут. Улюблена тема господаря клубу - пінна вечірка. І я дуже зраділа, що вона за планом не сьогодні.

Ми з Янусею наполегливо йшли до бармена, протискуючись крізь заводний натовп, люди ритмічно звивалися під запальну музику, неможливо було встояти. Зараз грає якийсь моторошно модний діджей. Через це мені довелося витратити на квиток більше, ніж розраховувала спочатку. Але, як заявила подруга: «воно того варте». Що ж, тепер, коли по венах хлинув адреналін, і я почала підхоплювати енергійну музику, заспокоїлася. Драйв зашкалював, нестерпно хотілося на танцполл, але подруга вирішила для початку взяти напій з бару.

Ми сіли на порожні високі стільці, Януся присунулася до мене впритул і трохи нагнулася вперед.

- Що будемо замовляти? - прокричала мені на вухо.

- Що-небудь безалкогольне.

Януся невдоволено оглянула мене і похитала головою. Я все ж вирішила наполягти на своєму і не ризикувати. Мені вистачило пригод на базі. Так, після міцного, все відчувалося інакше, тривоги схлинули і вечір став неймовірно веселим. А на ранок вибухнуло пекло. Я ледве зібрала по шматочках події того фатального вечора, настільки було соромно, що заприсяглася більше не робити подібних експериментів.