Глава 5

Глава 5

Тиждень після приїзду з відпочинку пролетіла практично непомітно. Не встигла озирнутися, як вже настала середина серпня. Після відмови в інституті про переведення на інший факультет я розклеїлася, хоча думала, що прийняла факт з гордістю. Кілька днів ревіла, поки не поговорила з мамою. Розповіла їй про те, що не бачу свого майбутнього в сфері менеджменту або маркетингу, а хочу займатися тим, що приносить мені справжню насолоду.

В результаті майже двогодинного спору ми прийшли до рішення, що потрібно довчитися, а потім вже думати, як бути далі. Мама в будь-якому випадку мене підтримала, хоча спочатку була скептично налаштована, але, побачивши, з яким захопленням я розповідаю про плавання і бажанні навчати дітей, здалася.

До кінця тижня я остаточно змирилася, більше не труїла собі душу зайвими переживаннями і думками. Все одно вже нічого не зміниш, так що і сенсу сумувати немає.

Вчора нарешті записалася до лікаря в жіночу консультацію, зовсім з голови вилетіло, що хотіла перевіритися, хоча і так думаю, що ніякими болячками Рос не "нагородив" мене.

Одягнувшись, взяла сумку і пішла до консультації. Сьогодні стояла справжня задуха, від спеки я відчувала легке запаморочення, спеціально весь час шукала тінь і ховалася від палючих променів.

З подругою ми мало спілкувалися на минулому тижні, вона робила вигляд, що нічого не сталося, але іноді я ловила дивні погляди. Часом Януся «йшла в себе» зовсім не вникаючи в розмову. В цілому, наша дружба не зіпсувалася, тільки недомовленість занадто міцно стояла між нами. Часом перебували незручні моменти, ми обидві відмовчувалися, а потім розходилися по домівках і не спілкувалися якийсь час. Такий розвиток дуже лякає, але що я можу? Нічого...

Олексій працює весь час, вдень його застати нереально, відсипається, а ввечері знову сідає за ноутбук і всю увагу присвячує проектам. Іноді думала, прийду і безпосередньо запитаю у брата - що відбувається? А як тільки виявлялася у нього в квартирі, різко здавала назад і прикушувала язика.

Поки роздумувала, вже дійшла до лікарні. Взявши талончик, піднялася на другий поверх і присіла на лавочці, чекаючи своєї черги. Попереду сиділи дівчата з уже помітними животиками, майбутні матусі широко посміхалися, було видно - кожна рада своєму цікавому положенню. Жінка поруч зі мною скаржилася, по всій видимості, чоловікові, він терпляче слухав і кивав, це викликало посмішку на моєму обличчі. Треба ж, яка жінка буркотлива! Хоча, кажуть, гормони і все таке. Не хотілося б і мені такою стати, як прийде час. Проте, нервозність зростала з кожною пройденою хвилиною, мене кидало в жар від згадки про гінекологічне крісло і «дзеркало». Здригнувшись, глибоко вдихнула, намагаючись не думати про це.

Черга просувалася дуже повільно, мені вже не терпілося скоріше все здати і піти з чистою совістю додому.

І ось нарешті я увійшла до кабінету. Дуже зраділа, побачивши жінку лікаря, а не чоловіка. Розповіла їй все, що турбує, так само про забуту таблетку і нерегулярний цикл.

- Аналізи будуть готові завтра після двох, а так ніяких видимих ​​порушень я не бачу. Запишешся потім ще раз на прийом, подивлюся, що з мазкам. Якщо буде потрібно, направлю ще й на кров. Візьми картку.

Задоволено видихнувши, забрала картку і поспішила піти. На вулиці запримітила лавочку, присіла на неї, дістала телефон і набрала номер подруги. Після численних гудків скинула виклик і засмутилася. Значить, треба плестися додому. Хоча я думала витягнути Янусю посидіти в кафешці. Після фатальної зустрічі з Антом в «Маяку», подруга туди і на гарматний постріл не підходить. Шкода. Це було наше улюблене місце відпочинку і за ціною не дорого. Я ось була не проти ще раз зустріти Антона, що і говорила подрузі не раз, на що отримувала жорстку і однотипну відповідь:

- Тобі треба, ось ти і зустрічайся з ним.

Я хитро посміхалася і лише знизувала плечима, тільки, здається, подругу хлопець зачепив, просто вона боїться зізнатися собі в цьому.

Ще деякий час сиділа на лавочці, спостерігала за різними людьми, що снують туди-сюди, в результаті мені набридло, і пішла без мети, хоч куди. Удома нема чого робити, а подруга як завжди спить до обіду, і куди мені йти?

Перейшла дорогу і поплелась вздовж, зайду до гіпермаркету, так і проведу кілька годин. Десь поруч засигналила машина, та так набридливо, що у мене заклало у вухах, але я продовжувала йти і боялася озиратися.

Майже підстрибнула на місці і пискнула від страху, поруч голосно загальмувала машина. Душа в цей момент пішла в п'яти, перед очима затанцювали чорні мушки. Вставши, як стовп, частіше задихала, відчуваючи, як сильно стукає серце. Все так несподівано сталося, що моя паніка ледь не кинула спогадами в глибоке дитинство. Але ж я на тротуарі, нічого не трапиться…

Зробивши глибокий вдих, повернула голову і втупилася на знайомого чоловіка, що стояв біля сріблястої іномарки.

- Марино?! - широко посміхаючись, вигукнув... Дем'ян.

Я окинула його цікавим поглядом. Зараз він виглядає інакше - набагато солідніше і мужньо. Нема в очах того бешкетування, яке я спостерігала на відпочинку. Класичний діловий костюм світлого кольору підходив Дем'янові ідеально, волосся зібране в акуратний хвіст, і тільки зухвала сережка у вусі різко контрастувала з його видом.

- Тьху на тебе! - випалила я, а у самої все вило всередині.

Чесно, не готова ще до такої зустрічі. Зовсім. Нервово смикаючи ручку від сумки, спішно придумувала купу відмазок, аби втекти, як нещодавно Януся від Антона.

- Ти хоч розумієш, як налякав мене? Я трохи Богу душу не віддала! - засичала на Дем'яна, він тільки зареготав і підійшов ближче.

- Треба ж, ось вже кого не очікував побачити. Їду і думаю, ти чи ні?

- Я, як бачиш.

- Слухай, може, тебе підвезти? Ти додому або куди?

- А... я... ні... - почала мимрити, в горлі раптом утворився ком, тіло пробило дрібним тремтінням, а варіанти відступів все не йшли в голову. Ще не вистачало, щоб Дем'ян дізнався, де я живу.