Глава 3

Глава 3

Додому я поверталася напружена і накручена до межі. Весь час нервово оберталася, затаюючись дихання, а потім подумки обзивала себе дурепою. Ну, Дмитро! Все через нього... Здавалося, що за мною спостерігають і варто лише втратити пильність, як закриється капкан, і я опинюся в пастці.

Сяк-так утихомиривши гулко клекотливе серце і вирівнявши дихання, спробувала заспокоїтися. Моя бурхлива фантазія розігралася не на жарт, що вже і самій стало лячно.

Несподівано задзвонив телефон, і я сіпнулася, слідом подумки чортихаючись. Діставши гаджет з кишені шортів, глянула на дисплей.

- Алло, - полегшено видихнула, так як дзвонила Януся.

Зупинившись біля лавочки, присіла на неї, переводячи дихання. Все одно, як параноїк, озирнулася на всі боки - нічого підозрілого.

- Хочеш зустрітися? - вона немов думки мої прочитала.

- Із задоволенням, я як раз думала тобі дзвонити.

- Тоді приходь до кафе «Маяк», буду чекати.

- Дуже добре.

Я скинула виклик і продовжувала сидіти деякий час, бажаючи повністю прийти до тями. Якось день з ранку не задався. Нічого, зараз прийду до кафе, і Януся миттю покладе край усім переживанням.

Вже по дорозі в «Маяк», коли зійшли тривоги, проаналізувала телефонний дзвінок Янусі. Щось голос у неї був такий... засмучений. Відчуваю, грядуть якісь зміни. Як би ще мені не довелося втішати подругу, а не навпаки.

Увійшовши до кафе, одразу побачила Янсю. Вона помахала мені і посміхнулася. Що ж, мабуть мої терзання були на порожньому місці.

- Привіт! - поцілувавши її в щічку, присіла на сусідній стілець. - Щось трапилося?

- З чого ти взяла? - Яна здивувалася і всім своїм виглядом намагалася показати, що все чудово.

Але я дуже добре її знаю, немає жартів, немає хитрої посмішки, навіть хлопці, які сидять в кафе, не цікавили подругу. Вона зосереджено дивилася в чашку кави і енергійно помішувала цукор ложечкою. Але ж вона п’є каву без цукру!

- Дійсно, з чого б? Подивися, хлопець за столиком зліва кидає на тебе зацікавлені погляди, а ти...

- Марино, - вона перебила мене, піднявши голову, - а розкажи мені про ту дівчину... Онися, здається.

Від несподіванки я розгубилася і не знаходила слів. Оперлася на спинку стільця, розкрила меню, вдаючи, що сильно зацікавлена, хоча меню «Маяка» напам'ять знаю. Та й нічого, крім чаю з тістечком не хотілося зараз.

- Не роби вигляд індика, - з нотками стали в голосі гаркнула Яна, вириваючи меню у мене з рук. - Невже так важко відповісти на питання?

- Ти чого? - напевно, мої очі стали розміром з монетку.

Подруга зсутулилася і видихнула, зарившись руками в волоссі.

- Нерви ні до чорта. Пробач, мабуть, не з тієї ноги з ранку встала.

Поки Януся пихкала, не гірше їжачка, я встигла замовити у офіціантки все те, що хотіла хвилину назад.

- Янусю, ти можеш нормально пояснити, що відбувається? Навіщо тобі знати про Онисю?

- Звичайна цікавість, ну розкажи, ну будь ласка-а-а! - заканючила, корча при цьому смішну пику. - А я тобі за це морозиво куплю, чесно-чесно! - і очі такі... благальні, а в глибині вирів зачаїлися смішинки.

Ось тепер я стала впізнавати подругу, але все одно, зробила чергову уявну позначку в графу «дивацтва».

- Підкуп? - я схилила голову на бік і задумалась. - Навіть не знаю-ю-ю...

- Зла ти, піду я від тебе! - ми одночасно розсміялися, розряджаючи напружену обстановку.

Мені принесли чай з тістечком і, поки копирсалася в випічці, зважувала, що б такого розповісти про руде диво.

- Онися практично відчайдушний дитина, робить необдумані вчинки, за які потім отримує наганяй від брата. Мені здається, її розбалували в дитинстві, тому зараз Онися і творить все, що б не прийшло в її руду голівку і навіть не замислюється про наслідки. Але вона дуже позитивна, з нею весело і безтурботно. Тільки часом задушити хочеться, - я розповідала з посмішкою на обличчі, а перед очима стояв її образ.

- Відчайдушна дитина? М-да.

Януся зробила ковток кави і відвернулася, постукуючи нігтем по столу. Я теж не стала сидіти склавши руки і почала їсти тістечко.

- Вона гарна? - я мало не вдавилася, добре, що чай не пила в цей момент.

Ледве проковтнувши шматок, з нерозумінням дивилася на серйозний погляд Янусі.

- Знаєш, я якось не особливий цінитель жіночої краси.

- І все ж, має ж бути в ній хоч щось, через що твій брат...

Тепер все стало сходитися, Януся злякано прикрила рот пальцями, а вже через секунду сиділа з непроникним обличчям.

- А що ти так хвилюєшся? - я примружилася. - Ви ж з Олексієм ненавидите один одного до зубовного скреготу. Або я щось пропустила, а?

- Мені просто цікаво, не шукай підступ там, де його бути не може! - вона одним ковтком допила каву. - Краще розкажи, що у тебе нового? Рос з'явився?

- Ні.

Через поспішну відповідь на деякий час між нами утворилася неприродна тиша. Надто вже жорстоко Януся змінила тему для розмови. В мене моментально затряслися руки, що утримати в них чашку було проблематично. Поставила її на стіл і робила часті вдихи, не дозволяючи гарячим сльозам скотитися по щоках. Я тебе забула! Ти мені не потрібен! Ось і забирайся з думок! І...

- Янусь... - голос вийшов зовсім втраченим.

- Що? - запитала вона, не на жарт злякавшись.

- Я забула пігулку випити, як додому повернулася.

Від недоброго передчуття горло здавило зашморгом, і дихати стало важко. Мене трясло, та погляд став втраченим. Віддалено чула, як подруга встала і пересіла до мене ближче, обняла, і мені моментально стало легше, але зрадницькі думки продовжували катувати свідомість, чіпляючись за нього гострими кігтями.

- Марино, - Яна струснула мене за руку, - яку таблетку, про що ти?

- Гормональну. Я в останній день відпочинку була так захоплена, що забула про неї, потім тільки в машині вже згадала, і тепер ось знову, - швидко заторохтіла.