Глава 2

Глава 2

- Як пройшов твій відпочинок? - поцікавилася мама, сідаючи за стіл.

Я тільки недавно встала і прийшла на запах ароматного напою. Ми з мамою полюбляємо вранці спілкуватися про всякі дурниці, в той час як батько вважав за краще відсипатися.

- Ум-м, нормально. В гостях добре, а вдома краще.

Пожартувала, як мені здалося. Вчора я не наважилася почати розмову про розставання з Дмитром і про навчання, трохи витримаю паузу, а вже потім поговоримо. Мама знала про мого хлопця, навіть була особисто знайома з ним, тому зараз якось ніяково стало. Ніби як ми з нею мріяли, що я вийду заміж і буду щаслива.

- Нормально, а в очах печаль. Ні, це не моя дочка, - прорекла мати. - Тобі Дмитро дзвонив, питав...

Мама, немов про все вже здогадалася, невідривно дивилася на мене, а я все намагалася відвести погляд.

- Ми розсталися, - слова вилетіли поспішно і без краплі емоцій.

Я не здивувалася - все, що стосувалося Дмитра, вже не турбувало мене. А ось чому він телефонував і батькам, і брату, залишалося для мене загадкою.

- Ось як? Дивно, тому що Діма, як мені здалося, дуже чекав твого повернення.

Знизала плечима, абсолютно не розуміючи поведінки колишнього. Говорив, що не повернеться, навіть почав з іншою дівчиною зустрічатися, так що ж змінилося?

- Ви посварилися? Мила, не бери дурного в голову. Помиритеся ще, які ваші роки? - мамуся тепло посміхнулася і підморгнула.

- Насправді, ніхто не лаявся. Ми не любимо один одного, ось і все. Давай не будемо про нього.

- Як скажеш, сонечко. Справа ваша. Чим сьогодні плануєш зайнятися?

- Ще не знаю, може, з Янусею погуляю або до братика на квартиру навідаюсь. Бардак, мабуть, розвів і закопався в коробках з-під піци!

Ми з мамою одночасно розсміялися, а після вона похитала головою.

- Одружуватися йому треба, інакше до гастриту себе доведе, шибеник. Не захотів жити з нами, дорослий став! - закудкудакала вона, переживаючи за Олексія.

А у мене відразу в голові утворилися думки про Онисю. Все ж цікаво, що насправді про неї думає мій брат. Не те, що я бачу їх ідеальною парою... Швидше за все, Онисії, і правда, потрібно морально вирости, а вже потім думати про серйозні стосунки.

- Про що задумалась?

- Та так... не важливо.

- Так, ну, добре, мені вже час йти на роботу, а ти відпочивай, канікули вони для того і придумані.

Не встигла я навіть слово вставити, як мама поцілувала мене в чоло і поспішила покинути кухню.

- Ма... я ж хотіла ще сказати...

- Давай ввечері, сонечко? Спізнююся!

- Ну ось, - випалила і розчарованно видихнула.

Гаразд, увечері, так ввечері. Я прибрала за нами посуд і вимила. Виглянула у вікно і знову повернулася до думки про подругу з бази відпочинку, якщо її можна так назвати. З усього виходило, що шансу у неї з моїм братом немає. Надто вже вони різні, хоча кажуть - протилежності притягуються. Мені дійсно хотілося розшукати руде диво і продовжити з нею спілкування. Адже весело було, як не крути. А те, що часом її витівки здавалися смішними, так і я далеко не подарунок, хоч і старша за неї.

- Я пішла! Батька не буди, йому сьогодні в нічну зміну.

- Хай щастить.

Порившись в холодильнику, по-швидкому зробила для батька обід, після чого пішла до кімнати.

На годиннику показувало дев'яту ранку, дзвонити Янусі зараз немає сенсу, бо спить до обіду. Трохи подумавши, Олексія теж вирішила не будити. Хто знає, раптом працював до ранку...

Але все ж сходити до нього не завадить. Одягнувши шорти з яскравою футболкою, взяла телефон і за лічені хвилини вилетіла з квартири.

Погода радувала, ще з ранку зібралися хмари, але духоти, як перед дощем, не було. Мені захотілося прогулятися, адже йти зовсім не далеко. Заразом продумаю все те, що скажу мамі ввечері з приводу навчання. Страшнувато, звичайно, тільки рішення я вже прийняла і відступати не збираюся!

Біля дороги дочекалася зеленого кольору на світлофорі і миттю перебігла, а на іншій стороні полегшено видихнула. От цікаво, чи зможу я хоч коли-небудь не трястися на проїжджій частині? Не дозволяючи поганим думкам заволодіти мною, знову почала думати про навчання. По-доброму, потрібно заздалегідь з'ясувати на який факультет мені потрібно, а вже потім говорити батькам. Сподіваюся, вони мене зрозуміють...

- Марино! - я здригнулася і прискорила крок. - Стій! Марино!!!

От чорт! Ну чому він і зараз? Стежив, чи що? Поки думки билися в безладді, все не зменшувала темпу і все майже бігла, але шосте відчуття підказувало - не втечу.

Як на підтвердження, Дмитро боляче схопив мене за лікоть і розгорнув до себе. В очах щось горіло, тільки мені вже стало байдуже. Нічого не ворухнулося всередині, абсолютно. Навіть посмішка з завзятими ямочками не викликала трепетання метеликів в животі.

- Привіт.

З обличчя Дмитра все не сходила посмішка, я ж стиснула губи і вирвала руку з його чіпкого захвату. Так що ж у них, хлопців, мода така, хапати за руку із застосуванням сили?!

- Ну привіт, коли не жартуєш, - неохоче відповіла і сподівалася, що він розцінить все правильно.

Розмовляти немає ні найменшого бажання.

- Я сумував за тобою. Дуже.

- Не можу сказати теж саме, вибач.

- Ти така холодна зі мною... - він провів кісточками пальців по моїй щоці.

Мені стало дійсно холодно від ласки, яка раніше розпалювала вогонь і гнала адреналін по венах. А зараз... противно до нудоти. Прибравши руку Дмитра, важко зітхнула. Не знаю навіть, як тепер сприймати подібне.

- Ми розсталися, пам'ятаєш? Як ти там казав?.. Нам було добре разом, але...

- Але я був повним ідіотом! - перебивши мене, закінчив колишній.

- Вітаю. Ти через це мене шукав?

- Мала, ну чого ти, справді? Ти ж кохаєш мене, я теж, навіщо бігати від почуттів?

У мене відвисла щелепа, та пропав дар мови. Так і стояла з розкритим ротом, не наважуючись вимовити бодай щось. Сказати, що слова Дмитра вразили, нічого не сказати. На мить здалося, що дійсно можна все повернути, і я буду щаслива, знову. Тільки перед очима стояли інші очі... сіро-зелені, нахабна посмішка, і я навіть чула в вухах голос Роса.