***

– Королю Артур, вас чекають у королівській залі ! – Мерлін без стуку увірвався в кімнату повну людей. Він відразу привернув до себе увагу не тільки Артура, а й усіх присутніх.

– Як сміє слуга поводитись так непристойно? – почулись перешіптування по залу.

Але схоже, королю було на це начхати. Він спокійно встав з-за столу та підійшов до свого слуги, що чекав біля дверей, трохи схиливши голову.

– Дорогі гості, насолоджуйтесь їжею та алкоголем, а я незабаром повернусь, – чоловік харизматично усміхнувся та вийшов разом з брюнетом.

Вони йшли мовчки. Артуру по дорозі кланялись слуги, що доносили їжу чи просто тинялись коридорами. Король зупинився перед своїми покоями, він видихнув та зайшов першим, а Мерлін послідував за ним. У холодній кімнаті, лише потріскуючий вогонь з факелів розбавляв гулку тишу між цими двома.

– Ти не міг придумати чогось кращого? – спокійно спитав Артур, з дзоном ставлячи корону на стіл.

– Це було краще з того, що я вигадав, - знизав плечима юнак. – Але ж спрацювало, і ти зараз тут зі мною, а не на тому нудному святі.

Король важко видихнув та розвернувся до Мерліна, що ніжно усміхнувся йому.

– Підійди сюди, – тихо промовив він, бачачи, як брюнет іде до нього.

– Ну і чому ти такий? – Артур притягнув Мерліна до себе.

– Який? – запитав хлопець, та легко поцілував свого короля в губи.

– Такий безсоромний, – він усміхався цілуючи такі солодкі та кохані вуста.