Епілог

Півтора місяця по тому…

Емма

– Дякую, – сказала я Джеремі, коли той простягнув мені ріжок з морозивом, куплений в фургончику.

Сьогодні перший день осені, а рівночасно і завершення «розслабухи» для нас із Джеремі. Адже ми постановили собі з вересня почати набагато більше працювати й намагатись поєднувати роботу з навчанням.

За ці майже два місяці в Америці я наче заново переродилась. Вступила в модельне агентство, щоправда, поки не дуже відоме й розкручене, та на світовий рівень, визнаймо, я поки що не тягну. Що ж, усі з чогось починали. Джеремі ж записався на відомі курси, які тут організовують для фотографів. Навчання буде тривати пів року, та й там будуть присутні відомі фотографи. Це величезний досвід для нього. Також заочно він буде навчатись на адвоката. Спочатку я не дуже розуміла, навіщо це йому, та потім, впевнившись, що він справді цього хоче і йому це цікаво, припинила перейматись.

Також три тижні тому ми з хлопцем переїхали в нове житло. Велика трьохкімнатна квартира майже в центрі міста й з величезними панорамними вікнами в спальні. З вигляду нічого особливого, але яка в ній атмосфера! Одну кімнату ми переробили під фотостудію. Врешті-решт, в ній проживають модель і фотограф. Поки всього ще не облаштували, проте все якраз в процесі. Коротше кажучи, у нас панує такий собі «творчий хаос».

Знаю, що вам цікаво про долю мого батька. Ох… його таки посадили. Кількість лиха, яке він накоїв, видно, перевищила будь-які хабарі, які він намагався всунути поліції. Мама ж подала на розлучення і зараз активно займається тим, аби це все скоріше закінчилось.

Та давайте не будемо про буденне!

– Міс? – Джеремі відчинив переді мною дверцята машини й галантно вклонився. Я встала навшпиньки і поцілувала його в щоку.

Хлопець сів на місце водія нашої нової машинки, а саме – кабріолета й ми рушили сонячним Лос-Анджелесом, проїжджаючи поміж пальмами й посміхаючись одне одному.

Вітер розвіває волосся в різні сторони. Відчуття наче я в якомусь типовому американському кліпі, який є саундтреком до романтичної комедії.

Навіть не віриться! Ми з Джеремі Мітчелом, такі шалені й такі невгамовні, таки знайшли свій затишок. І він аж ніяк не в «тихій гавані», яку шукають всі. Шаленство – наше спасіння, наша сутність. І воно ж є нашим затишком, який ми так давно шукали.

Ми з Джеремі посміхалися один одному, в салоні грала пісня Side Effects, а на серці був такий бажаний спокій.

Моє життя змінилось не за рік. Не за пів. Воно змінилось за мить. Саме в ту мить, коли Джеремі Мітчел увійшов у мій дім зі своєю тіткою на благодійний захід, який влаштовували мої батьки. Саме тоді, коли я сіла в його автівку й тоді, коли прокинулася в його обіймах. Вже тоді у нас не було шансів протистояти коханню. Бо доля викарбувала його на наших серцях. І змінила нас навіки.

– Еммо, – раптом озвався хлопець.

– Що, коханий? – сильніше стискаю його долоню в своїй і на секунду прикриваю очі.

– Як ти дивишся на те, аби пропустити нікому не потрібний перший день занять і зараз же відправитися на вечірку?

– Ммм, знову втечемо? – посміхаюсь, відчуваючи прилив ностальгії.

– Як в старі добрі часи, – підморгує він. Натягує сонцезахисні окуляри й повертає в іншу сторону.

І все ж, найголовніше в цьому житті – знайти ту людину, з якою ти зможеш піддатись своєму істинному шаленству і розділити його на двох.

                                             Кінець.

ПОДЯКИ

Нарешті настав цей момент. Момент, коли я пишу цю подяку й досі не можу до кінця усвідомити, що історія Емми та Джеремі добігла кінця. Вона вийшла значно чуттєвішою й драматичнішою, ніж планувалася і стала для мене великим поштовхом і стимулом писати далі. Вона сповільнила плин часу для мене, сподіваюсь, і для вас, читачі!

І як завжди, я хочу подякувати! Звісно, в першу чергу вам, мої найдорожчі та найвідданіші читачі! Спасибі тим, хто читав у процесі й тим, хто ще прочитає її усю відразу. Спасибі тим, хто коментував і хто ще прокоментує. Спасибі вам просто за те, що ви, незважаючи ні на що, залишаєтеся зі мною й живете моїми історіями вже не вперше! З кожною новою історією наша читацька родина збільшується й поповнюється новими чудовими людьми! Це великий показник для мене.

На цьому ми з вами аж ніяк не прощаємось, мої хороші! На нас чекають нові історії, нові проблеми й нові рішення… ми проживатимемо їх знову й знову. В цьому, як на мене, і перевага письменництва! Ти можеш проживати стільки життів і пропускати крізь себе стільки абсолютно різних характерів! А зараз я кажу вам до побачення! Зустрінемось в нових історіях!