Глава 40

Емма

Ступаючи на землю Лос-Анджелеса, я ще досі не можу повірити, що зробила це. Невже я нарешті позбулася усіх проблем, які тягнули мене у прірву? Невже нарешті все буде добре? Якщо це сон, то не будіть мене!

В приміщенні я все-таки зняла цю, до біса незручну, весільну сукню і вдягла легкий білий сарафан у темно-синій горошок та босоніжки. Аж не віриться, що відтепер усе позаду.

Коли виходимо з Джеремі з аеропорту, забравши свої валізи й прикупивши сім-карти, відчуваю, як теплі й такі рідні руки підбирають мене та кружляють. Метелики в животі не перестають пархати, а серце не може припинити відчувати такий полегшений та ніжний трепет, що аж дух перехоплює.

– Джеремі... – кладу свої пальці на його щоку. – Можна запитання?

– Звісно. Що завгодно, Еммо, ти ж знаєш, – хлопець треться об мою щоку, яку я досі ніжно погладжую.

– Чому ти був впевнений у тому, що я прийду? Чому чекав до останнього?

– Чесно кажучи, я не був впевнений, – проказує хлопець, а я опускаю погляд. – Не через те, що вважав, що ти не кохаєш мене… а через те, що боявся, що ти приймеш неправильне рішення й приречеш себе на життя в нелюбові.

– Але ж ти не знав нічого про причину цього подружжя.

– Було неважко здогадатись, що там все не так гладко. Еммо, я ж іще не такий наївний, аби повірити в те, що місяць тому ти кохала мене безповоротно, а тепер уже виходиш заміж за іншого. Це ж абсурд.

– Ох, скільки ми всього пережили. Якщо подумати, то ми ще ті малолітки, а я буквально втекла з власного весілля, – я шумно видихнула. – Голова кружляє від усвідомлення.

– Давай більше не будемо про це. Ми цілий переліт обговорювали усе це, а тепер з новим життям і нові думки. Мені хочеться, аби минуле не переслідувало нас, кохана, – він міцніше стиснув мою долоню. – Адже тепер – тільки вперед і тільки до мрій.

– І тільки вдвох.

– Нам більше нікого й не потрібно, – мовив він, виходячи зі мною за руку на тротуар.

– Але я досі не можу зрозуміти, як ти пішов на це? У тебе ж ціле життя в Лондоні. Я ніколи б не пробачила себе за те, що ти зробив це лише заради мене.

– Це було не тільки заради тебе. Хоча твої слова стали великим стимулом, визнаю. Я давно хотів вийти за межі Лондона. Нових знайомств, нових можливостей і нового життя. Це не втеча від проблем, адже привидів за мною в тому місті не залишилось. Це радше нова сходинка. Чистий, ще не списаний аркуш. І це такий кайф – усвідомлювати, що відтепер на ньому писатиметься нова історія!

– А як же друзі? Філ, Саймон, Бекка… Хлоя врешті-решт.

– З Хлоєю ми не спілкуємось, – відрізав хлопець. – А друзі… так, з ними прощатись було найважче. Вони єдині змусили мене завагатись в останню хвилину. Але ми ж не прощаємось назавжди! Ми будемо навідуватись до них, вони до нас! Така дружба не забувається. І я такий вдячний Саймону за те, що він стільки разів направляв нас на правильний шлях. Не злічити, скільки разів він допомагав нам.

– Йому б в купідони записатися, – засміялася я.

– Ох, тепер треба знайти якийсь готель і зняти в ньому номер. Адже, як би то сказати, я не дуже вірив, що ти прийдеш. Та ще й в день твого весілля… тому й житла ніякого не забронював. А самому ще вагався чи варто їхати і, залишаючи все, летіти на зовсім інший континент.

– Розумію. Якщо чесно, в мене ноги відвалюються просто. Та й в душ я б не проти сходити. Якщо хочеш, я можу набрати до однієї своєї подруги, яка живе в місті сама в будинку. Можемо в неї перекантуватися доки не знайдемо собі якесь затишне гніздечко.

– Окей, – він сів на лавочку, притягнувши мене до себе на коліна. Такий заморений, але такий закоханий!

– Ммм, Джеремі, –томно прошепотіла, притискаючись чолом до його чола.

– Я просто хочу сказати, що кохаю тебе.

Поцілунок. Наче оазис посеред пустелі. Ковток свіжого повітря. Його вправні губи управляють моїми піддатливими. Язики вмить зустрічаються й переплітаються в солодкому знемаганні. Обхоплюю рідне обличчя долонями й притискаюсь якомога ближче. Хапаюсь за нього, як за останній вихід. Не можу більше поокремо. Це так виснажує.

– А я кохаю тебе, – щасливо шепочу, витираючи сльозу щастя. Як же я давно не плакала саме від цього почуття!

Джеремі дбайливо витер мокрий слід зі щоки й заглянув прямо в очі. В глибини душі.

– Я не хочу, щоб ти плакала, зрозуміло? Я хочу, аби ти нарешті посміхалась. Адже все позаду. Звісно, в нас попереду ще чимало труднощів та незгод. Але головне, що у нас буде – це ми двоє. І… – хлопець відкрив замок своєї бананки й витягнув звідти коробочку, в якій лежали наші карамельні вироби. – Варто ніколи не забувати, що в мене є ключ до твого серця. А в тебе – до мого. Ми не можемо бути нарізно.

– Ох, Джеремі, який ти в мене романтик, – усміхнулась я.

– Ще й який, – гордо мовив він.

Поговоривши з подругою, яку звуть Катрін, я домовилась на нічліг для нас із Джеремі на деякий час. Ох, така ностальгія… тільки згадати, скільки вечірок тут було! Скільки прекрасних митей, скільки невдач! А скільки всього ще буде.

Дім у Катрін просто величезний. Ну звісно, батьки її мільярдери, тож для них не стало проблемою прикупити для єдиної дочки двоповерховий будинок.

– Солодка Емма! – відразу кинулась мене обіймати давня подруга.

– Катрін, ти так постаріла, – пожартувала я. Насправді дівчині всього лиш двадцять років.

– А ти вмієш обрадувати з порогу, – хмикнула весело вона. – А що це за блондинчик?

– Це Джеремі, – я взяла його за руку. – Мій хлопець. І ми переїхали сюди вдвох будувати нове життя. Та поки нам треба хоча б сходити в душ.

– М, хлопець значить? Ну ні, я звісно блондинів люблю, та він не мій тип, – окинула поглядом мого хлопця Катрін.

– Це на краще, – я підморгнула їй і ми всі розсміялись.

В душ пішла я перша, тож поки Джеремі займався водними процедурами, ми з Катрін сиділи на кухні й їли смачний салат.

– Які у вас плани на життя? Як ви взагалі думаєте влаштуватись на новому місці, в новому ритмі, самі й без нікого? – раптом серйозно запитала вона.