Глава 36

Емма

Два тижні минуло з того моменту, коли ми з Джеремі Мітчелом поставили крапку. І не просто в наших стосунках. Я поставила крапку на всьому своєму житті. Вірніше, хрест, який перекреслив усі мрії й сподівання, які я ще змалечку плекала. І найгірше, що це все була ілюзія. Усе моє життя. Таке враження, наче батько спланував усе від мого народження аж до смерті. Адже цей шлюб він же і запропонував, не забуваймо.

Не знаю, якщо чесно, що робити. Я шукала якусь «чорну документалку» на батька в його кабінеті (ага, я вже і до такого дійшла), проте нічогісінько не знайшла і до того ж ледь не спалилась.

– Сьогодні буде вечірка в Джорданів, – весело щебетала Ребекка на перерві, коли ми з нею стояли вдвох біля підвіконника й споглядали на бадьорих учнів. – Пропоную тобі піти з нами. Заодно й розвієшся. А то останнім часом чогось взагалі розкисла. Нікуди не ходиш, нічим не займаєшся. Така відлюдькувата стала.

– Ох, Бекко, мені зараз не до цього, – звісно ж, ніхто з друзів не в курсі того, що вже за кілька місяців їхня подруга, яка завжди заявляла, що заміж скоріше двадцяти п’яти не збирається, вже займатиме статус «заміжня жінка».

– А коли буде «до цього»? Еммо, я ж бачу, тебе щось так гризе. Тим паче, ви ще й із Джеремі посварились, – ох, тільки не це. Не нагадуйте мені знову про те, яка я бридота. – Він буде на вечірці, от заодно і примиритесь, – не вгавала вона. Дідько!

– Ребекко, скільки тобі говорити, що ми більше не зійдемось? – розлючено відказала я. Дівчина аж здригнулась. – Благаю, притупи ці свої звідницькі нахили і нарешті припини намагатись нас помирити!

– Але ж ви були такими щасливими! – ох, вона здається, не знає межі. Адже я знаю, що ми були щасливими. Були… але більше не будемо! Крапка. – Невже твоя чи його гордість вищі за ті почуття, які є між вами? Ви реально? Що за дитячий садок?

Хм, сумніваюсь, що в дитячих садках дівчат примусом одружують на чоловіках, від яких їм гидко і ще й до того ж шантажують тим, що заподіють шкоду коханому та друзям. Це б був уже якийсь сюжет для фільму жахів!

– Перестань сувати ніс в чужі справи, окей? – спокійно сказала я, закинула рюкзак на плече й пішла геть. Не хочу ні з ким розмовляти. Треба побути наодинці з собою. Негайно.

Що ж, так і зробила. Забралась і звалила з уроків додому. Там якраз нікого не має бути. Батько, як завжди, весь в роботі, а мама повинна бути на манікюрі. Так що вперше в житті я почуватимусь вільною у власному будинку. Адже там не буде тих людей, які приносять мені біль.

Прийшла я пішки. Так, знаю, є куди йти. Проте усю дорогу я думала. Надокучливі роздуми не вгавають у моїй голові навіть уві сні. І це мене так дратує!

Заходжу в будинок, знесилена й замучена. Кидаю рюкзак на підлогу в кімнаті й вмощуюсь на ліжко. З дня на день почнеться уся ця підготовка до весілля… чорт, я ж цього найбільше боюсь! Реакцію Джеремі на цю новину. Не знаю, що й думати, тому вирішую просто закутатись в ковдру й увімкнути серіал на ноуті. Просто відпочити і відволіктися. Хоча б на кілька годин забути в якій Санта Барбарі я живу.

– Чому так швидко прийшла? – враз почувся знайомий голос. Ну ні, розслабитися мені таки сьогодні не дадуть!

– Бо так захотіла! – гиркаю. Матір обережно зачиняє двері за собою й проходить всередину. Мда…

– Еммо, я розумію…

– Ніфіга ти не розумієш! – вигукую й сама здригаюсь від свого тону. – Тебе, мамо, не видавали заміж за людину, яку ти знаєш заледве кілька місяців!

Вона зітхнула й присіла на край ліжка. Ніжність у її погляді здається такою щирою, що будь ми в іншій ситуації, я б навіть повірила в її хороші наміри. Проте це не той випадок.

– Я вийшла заміж за твого батька теж не з любові, мила, – смутно зітхнула вона. Я цьому, звісно, не здивована. Гроші ваблять, як не крути, а Джена Беннет завжди була на них ласа. – І не, як ти могла подумати, через гроші. У мене були досить забезпечені батьки, ти ж знаєш. Проте… – її очі заіскрилися ваганням. Наче вона не знає, розповідати мені чи ні. – …в один момент я дізналась, що вагітна. І тоді весь світ в мені перевернувся.

Що? Я на мить відволіклася від серіалу, який красномовно перебивав її слова. Невже моя мама… залетіла?

– Не дивись так, Еммо… ми з твоїм батьком були молоді та якраз в розквіті сил. От і…

– Тільки благаю, без уточнень.

– Якщо коротко, то я дізналась, що вагітна тобою. Я була ще надто юна, аби радіти такій новині. Двадцять один рік, повно планів, мрій, очікувань… і тут…

В цей момент я сіла й обернулась до матері спиною. З її боку так говорити зовсім нечесно. Я звісно, тепер зрозуміла, що не була бажаною дитиною, але щоб настільки.

– Ні, доню, ти не так зрозуміла! Згодом я справді чекала на твою появу. І навіть Джеральд з трепетом посміхався, коли ти вдаряла мене ніжкою всередині. Просто в двадцять років неочікувана вагітність не стала для мене приємністю, визнаю. Так от, наші батьки вирішили видати нас один за одного. Я не могла їм перечити, так як розуміла, що сама тебе не виховаю, а Джеральд відразу заявив, що у нас буде щось типу… як це зараз молодь називає… «вільні стосунки», – я таки повернулась назад до неї й заглянула в очі. У них була якась така непідкупна щирість. От чортівня! Так, Еммо, навіть попри ці всі її зворушливі історії ти не забуваєш, що ця жінка хоче закрити тебе в клітці під назвою «заміжжя».

– І що ти мені хотіла цим сказати?

– А те, що жити можна навіть тоді, коли ти не з тим чоловіком поряд, з яким би хотілось.

– Мамо, справа в тім, що у мене вже є чоловік, з яким би мені «хотілось»! І це Джеремі! Ми з ним були такими щасливими! А ви у мене все це забираєте! Дорогоцінні миті, які дано прожити лише раз! Ви не дозволяєте мені ними насолодитись! Ви, чорт забирай, просто керуєте моєю долею! І у тебе була зовсім інша ситуація, мамо. Ти завагітніла від батька, а я, на щастя, ніколи не завагітнію від Крейга, – Боже, сама лиш думка про секс з ним мені бридка.

– Ох, колись і у мене був такий «Джеремі»… – тихо прошепотіла мати, думаючи, що я не чую. Та я почула.