Глава 34

Емма

Бля.

Ні, не бля.

Значно гірші слова зараз несуться моїм мозком, проте я навіть не знаю з якого почати.

– Що за на хрін? – закричала я.

Батько зам’явся й глянув на наших гостей. Йому явно соромно за мене. Але справа в тім, що чхала я на те, що він думає! Хай запхне собі в одне місце цю дебільну пропозицію!

– Еммо, поводься стриманіше, – строго сказала мама з намірами заспокоїти мене. Та хай вона котиться під три чорти, блін! Хай усі котяться!

– Знаєте, сьогодні ж ніби не перше квітня! – голосно сказала я. – Так якого фіга ви мене так не смішно розігруєте?

– Дочка, охолонь! Ніяких розіграшів ми не влаштовували й прямо зараз мені страшенно соромно за тебе! А я то гадав, що ти будеш не проти! Спеціально просив Крейга, аби ви ближче подружились і розговорились одне з одним! А за цим усім прийдуть почуття і все таке! Намагався влаштувати усе так, аби ти не виходила заміж за якусь незнайому тобі людину! А ти… невдячна, – виплюнув ці слова він.

Що? Я перевела спопеляючий погляд на хлопця. Той гордовито стояв біля свого батька й впевнено вдивлявся у мої очі. То він знав? Чорт забирай, з самого початку знав… і грав. А я то думала, що віднайшла нового хорошого приятеля! Та цей приятель зазіхає на те, про що ніхто до нього й подумати не смів. Яка ж підла скотина!

Переводжу тепер погляд і на Хлою. Вона втупила свої очі в підлогу, тихо стоячи.

– І ти теж знала про це? – прошипіла я до неї. – Знала і нічого не сказала.

– Я вже тобі колись казала, Еммо, що подругами нам не бути, – вдавано гордовито відповіла вона. Насправді ж в очах її чітко виднілись сльози розпачу і жалю. Та мені її аніскілечки не шкода.

– Стерво! Ненавиджу!

– Так, стоп! – втрутився Крейг. – Вона до цього взагалі ніяким боком. Їй сказали мовчати – вона мовчала. Цінність сім’ї понад усе. Це для нас закон.

– Ще б вона це розуміла, – пробурмотіла собі під ніс мама.

– Знаєте, та це смішно просто! Ви що, чокнуті? Реально думали, що я погоджусь на цю всю маячню? – вони з кожним разом все більше й більше мене дивують.

– Еммо, чорт забирай, не змушуй мене вдаватись до крайніх мір! – підвищив голос батько. Він робив це вкрай рідко. Та я не боюсь. Хай іде на хрін зі своїми пропозиціями!

– Хм, а до крайніх мір це до яких, а? Батьку, ти взагалі чуєш, що говориш, що пропонуєш? Ти ж буквально забираєш в мене свободу вибору! Віддаєш в руки людині, якої зовсім не знаєш! Та що ти за людина така?

– Зараз не час для емоцій. Тим паче, що я не пропоную. Я ставлю перед фактом. Тобі вже вісімнадцять, доросла дівчинка, і повинна розуміти для чого все це робиться. Бізнес повинен процвітати. А щоб він процвітав повинен бути ідеальний союз. Тільки подумай, ти станеш спадкоємицею величезного наркобізнесу, двох об’єднаних агенцій!

– Ех, здається, ти погано мене зрозумів. А саме те, що ЧХАЛА Я НА НАРКОТИКИ! І НА БІЗНЕС Я ЧХАЛА! Я не вийду за цього подонка. Крапка. Нічого більше чути не хочу, – я розвернулась і пішла до сходів, які вели на гору, аж раптом розвернулась, аби сказати останні слова. – І ще, я була про тебе кращої думки, Хлоє. Про вас обох! – перевела погляд на Крейга, який посміхався мені. Яка ж ця посмішка самовпевнена. Наче у нього є якийсь козир в рукаві і він чудово розуміє, що всієї цієї маячні мені не оминути. Дебіл.

Зайшла в кімнату, голосно грюкнувши дверима й замкнулась на ключ. Мда, оце так деньок… ще зранку я витала високо в небесах, не маючи міри щастя, а зараз… зараз я й не знаю що думати. Я, звісно, твердо висловила свою позицію щодо усієї цієї ситуації, та знаючи мого батька він так легко не відступить. Ще й в союзі з моєю матір’ю, Крейгом і всією цією чокнутою сімейкою. Чорт, я не знаю що робити.

Звісно я колись хотіла вийти заміж. Пишна сукня, коханий наречений і так далі, але… чорт, не у вісімнадцять же! Навіть попри те, що я кохаю Джеремі, я б нізащо зараз не планувала з ним весілля. Ми молоді, енергійні, шалені, саме час для того, аби коїти найдурніші помилки та спішити виправляти їх. Саме час для того, аби радіти життю та нарікати на нього! І в жодному разі не одружуватись! Це абсурд просто!

Я сповзла по стінці ванної кімнати й сіла на сірий кахель. Слів не підібрати просто, наскільки я зараз в замішанні. Не хочеться нічого. Ні плакати, ні кричати, ні щось комусь доводити. Хочеться лиш тихенько зібрати свої речі й втекти. Куди не знаю, та дуже далеко звідси. Від людей, які мене оточують, підводять, зраджують. Від людей, в яких я вже втомилась розчаровуватись. від людей в загальному.  От тільки від мого батька не втечеш. Він знайде мене, а потім змусить вчинити так, як хоче він. Бляяяяяяяя!

Раптом я почула, що мій телефон забринів. Потяглась до сумочки і витягла його з кишені поряд з коробочкою, в якій умістилось моє карамельне серце.

Чорт, це Джеремі.

Я не знаю, чи хочу брати слухавку. Що я йому скажу? «Ой, Джеремі, слухай, в мене для тебе шикарні новини, я ту заміж намірилась виходити! Запрошення надішілю поштою!».

Я шумно зітхнула та натиснула відбій. Не можна, аби він про це дізнався. Не потрібно ще й його вплутувати у все це. Бо, знаючи його, він захоче якось сам повпливати на ситуацію і в результаті зробить тільки гірше. Не можна підставляти його під приціл мого батька. Бо коли хтось стоїть у Джеральда Беннета на шляху – він безжальний. Знаю, звучить моторошно. А на ділі ще страшніше. Проте його уже не змінити.

– Еммо, відчини! – чується голос батька за дверима. Згадала на свою голову!

– Дай мені спокій! – закричала я.

– Еммо Елеоноро, ти ж розумієш, що якщо зараз же не відчиниш, мої люди виломлять ці двері, й оком не мигнувши?

Я важко зітхнула. Ненавиджу його! Вкотре переконуюсь, що треба тікати. І ця думка з кожною хвилиною здається мені все кращою і реальнішою.

Відімкнула двері й враз всередину ввійшов він. Батько, який по суті ніколи ним і не був. Людина, людські цінності якої починаються і закінчуються на власній вигоді й матеріальному становищі.