Глава 32

Емма

П'ять днів, чому ж ви так швидко пролетіли? Відчуття наче я потрапила в цю дивовижну місцевість, на мить прикрила очі і тут на тобі! Уже треба збирати речі й повертатись додому! Прикрила очі ще раз і ось я вже сиджу в літаку, спостерігаючи за густими хмарами, які пливуть вдаль, змінюючи одна одну.

Змішані відчуття, якщо чесно. Звісно, я розумію, що мені треба закінчити школу, здати всі іспити, а потім... потім почнеться зовсім інше життя! Те, яким я марила дуже давно і марю зараз. Почнуться вічні кастинги, покази, фотосесії. Ох, мені від однієї лише думки голова закружляла, а що ж буде, коли це все стане наяву?

Так, ви правильно все зрозуміли. Я не планую йти в навчальний заклад. Не бачу себе в авдиторії, зубрячою конспекти перед парою. Це аж ніяк не моє. Я модель! І зараз мені треба налягти на цю діяльність, аби поповнювати власне портфоліо і коли я переїду в Каліфорнію – просто кайфувати від життя. Ще трішки. Ще зовсім трішки. Треба тільки зачекати.

Після закінчення школи я не бачу себе ніде більше окрім Америки. А саме сонячної Каліфорнії! Лише туди я хочу повертатись знову і знову, там у мене є чимало друзів, там я здобула море знань про мою улюблену справу! І лише там я бачу своє життя! Серце і душа прикипіли до міста ангелів так щиро й непідробно. Тільки є одне «але». Джеремі.

Я не знаю, як ми зможемо будувати стосунки на відстані. І сама лише думка про розлуку мене розриває на шматки зсередини.

Я знаю, що треба йому розповісти. Не так багато часу залишилось. Але як це зробити, я поки не можу зрозуміти. Ну просто уявіть ситуацію, сидимо ми собі з Джеремі на дивані, дивимося фільм і тут я така ні з того, ні з сього: «Слухай, Джеремі, я тут через чотири місяці планую назавжди летіти на інший континент. Сюрприз!». Погодьтеся, звучить лажово.

– Еммо, як тобі фільм? – запитав хлопець, витягнувши навушник з вуха. Ми якраз завершили дивитися комедію на планшеті.

– Е-е-е... Що? А, фільм... Ну, класний. – розгублено відповіла я. Дідько, зараз взагалі не до цього. Мені треба придумати як подати все йому! Але, чорт, ми тільки вирішили всі проблеми. Так не хочеться встрявати в нові. Хай буде, поки що залишу це при собі. Колись таки доведеться розповісти. Але точно не сьогодні. Тим паче, що сьогодні ні в кого іншого, як в Емми Елеонори Беннет день народження!

Саме так! Довгоочікувані вісімнадцять! Нарешті я дожила до цього дня!

– Крихітко, що тебе тривожить? Я ж бачу, що ти якась сама не своя сьогодні. Це все через повернення?

Ох, почасти і через це. Знаю, що звучить трохи по-дитячому, але мені було мало! Неймовірні п'ять днів зимових канікул зі своїм хлопцем – це якийсь рай, чесне слово! І найголовніше – жодного фактора, через який я б бісилась. А це, я вам скажу, про багато що свідчить.

– Так, – я кивнула головою. – Знаю, що ти пропонував продовжити цей відпочинок хоч ще на п'ять днів, та в мене уже заплановані зйомки, а я не можу підвести команду, ти ж знаєш.

– Знаєш, мені Кесвік дуже сподобався. Місце, де ти відпочиваєш і тілом, і душею. І як тільки випаде нагода, Еммо, обіцяю, ми туди обов'язково повернемось.

– Я уже чекаю цього, Джеремі, – стисла руку хлопця. – Я буду сумувати за ранками, проведених в твоїх обіймах і вечорами, коли я засинала під твої розповіді.

– Хм, я можу приходити хоч кожну ніч, тільки нагадай садівнику залишити драбину, – підморгнув він, а я посміхнулась.

І ми пішли на посадку. Забрали свій багаж і, звісно ж, біля аеропорту на мене уже чекав Семюель. Чесно кажучи, за ним я дуже скучила. Цей чоловік хоч і стриманий у випромінюванні своїх емоцій, але його опіка так підкупає. Коли він забирає мене зі школи, не було й дня, щоб він не запитав, як минув мій день. А турбота і проявляється в таких, здавалося б, дрібничках.

– Доброго ранку, Еммо! – привітався чоловік. – Як минув ваш відпочинок? – запитав він, коли клав мою валізу в багажник.

– Це було неперевершено! Афігенно, лайтово… ідеально! Семюелю, я наче повернулась до життя після довгої сплячки!

– Це ж чудово! Ваші батьки уже зачекались на вас, міс.

Що ж, я й не сумніваюсь у цьому. Цікаво, що вони мені підготували на день народження. Сподіваюсь, це буде день без їхньої присутності! Справді, це був би ідеальний подарунок!

– Еммо, ну нарешті! – чую вигуки матері ще з порогу. Здається, вона в піднесеному настрої.

– І тобі привіт.

Поки Семюель заносив мої речі в кімнату, до Джени Беннет підійшов ще й Джеральд. Що ж, вся сімейка в зборі.

– І так, Еммо, так як ти у нас від сьогодні уже повнолітня, ми з твоєю матір’ю подумали, що подарунок повинен бути особливо цінним. І дійшли до спільного висновку, що найоптимальніший це… – він засунув руку в кишеню й витягнув звідти ключі.

Стоп, що? Ви це реально? Батьки дарують мені авто? Офігіти тупо!

– Ого… – єдине, що могло вирватися з мене.

Батьки, звісно, ніколи не скупилися на подарунки, але ТАКИХ ще не дарували.

– Хочеш глянути на цю крихітку? – з посмішкою запитав батько.

– Було б непогано.

Не знаю, що й думати. Звісно, подарунок класний. Залишилось ще тільки здати на права і не треба буде постійно тягати Семюеля, аби той возився за мною взад-вперед. Але… в батьків, як завжди, все зводиться до кількості цифр на ціннику.

Гроші. Гроші. Гроші!

Таке враження, ніби від мене хочуть відкупитися, а не ощасливити.

В нашому сімейному гаражі тепер красувалась нова дівчинка. Audi r8 в чистому вигляді. Білого кольору, світлий салон, все як я люблю.

– Еммо, ти що не рада? – здивовано запитала мама, дивлячись на мою незрозумілу гримасу.

– Та ні, що ти… Рада, – напевно, вперше я не намагаюсь насолити батькам, а навпаки – намагаюсь впевнити, що все добре. – Просто дуже втомилась від перельоту. Хочеться поспати.

– Ну зрозуміло. Тоді йди на гору й відпочивай.

Так я і зробила. Як-не-як, а я таки справді втомилась.

Швидко прийняла душ і попрямувала до ліжка. Найбільше моє бажання – це просто забути про те, що в мене сьогодні день народження (у моїх друзів, принаймні, це вийшло навідмінно), зануритись у ковдру й заснути найміцнішим сном.