Емма
Летіти в бік засніжених країв було дуже трепетно. Особливо коли ти летиш за руку з тим, хто змушує твоє серце пропускати неможливу кількість закоханих ударів на хвилину.
Так, саме закоханих. Таких, що душа робить оберт за обертом, аби тільки не припиняти це. Ніколи.
– Готова до неймовірного відпочинку, маленька? – треться своєю щокою об мою Джеремі, коли ми починаємо приземлятися.
Мурчу й цілую його в ніс від чого шкіра хлопця покривається мурахами.
– Готова, – рішуче кажу й спираюся на спинку крісла, прикривши очі.
Взагалі батьки ніколи не обмежували чи перечили мені в темі різних отаких поїздок з друзями. Навпаки, підтримували, адже це ж означає, що цілий відрізок часу мене не буде на їхніх очах. Але цього разу вони якось по-особливому віднеслися до цього. Я б навіть сказала, скептично. Коли я їм повідомила, що відправляюся зі своїм хлопцем, мама враз підскочила, а батько на кілька секунд онімів. Ну звісно, я їх ніколи в подробиці свого особистого життя не посвячувала, але не думала я, що реакція на те, що у мене з'явився хлопець буде такою дивною. І найцікавіше це слова, які вимовив батько. «Я думав, тобі подобається Крейг», і хмикнув.
І в той момент вже настав час оніміти мені. Так, я не раз приводила Крейга до себе додому. Ми з ним часто зависали, переглядаючи фільми та граючи в ігри. Він хороший друг. Але, чорт, НЕ БІЛЬШЕ. Батьки чомусь вважали по-іншому. В принципі, так чи інакше, мені на їхню думку чхати, але все ж... видалось дуже дивним те, з якою приязню вони зустрічали Крейга. Навіть батько (!) усміхався йому й запрошував погостювати ще!! Ви можете в таке повірити? Та я не пам'ятаю, коли він мені останнім часом посміхався, а тут...
Дідько, зачепило, так.
Хоча я й батька звинувачувала у всіх бідах світу, та всередині завжди намагалась віднайти якийсь шлях, аби достукатись до нього. Сподівалася почути розуміння, відчути батьківську любов. А він ніколи мені її не давав. Інколи давав надію, але тут же її обривав. От я і виросла з твердженням, що я варта всіх грошей світу... діамантів, подарунків, але... не любові. Це те, до чого мені зась. І, чесно кажучи, я в це так сильно вірила, що навіть не помітила, коли стала такою ж черствою, як і він. Джеральд Беннет ніколи не був вартий любові. І з цим кредо він виростив мене. Шкода, що я це зрозуміла так пізно.
Але все-таки, втомившись від моїх надокучливих благань (ага, таки благань), вони дали ту кляту згоду. Ну і прекрасно. П'ять днів без їхнього контролю – це окреме блаженство.
З важких думок мене вирвали оплески пасажирів, які дякували пілоту за вдалий політ. Що ж, прилетіли!
А прилетіли ми в курортне містечко Кесвік, що розташоване на півночі Великобританії. Вирішили, що хочемо справжніх зимових канікул. Зі сноубордом, лижами і таким іншим. І це місто ідеально підходить під наші побажання.
На дворі вже вечоріло, коли ми з валізами дійшли до автівки, яку Джеремі орендував на час нашого вікенду.
Під ногами хрустить сніг, а по щічках б'є мороз, який стає все колючішим.
Містечко дуже маленьке та затишне, повсюди крамнички, вивіски яких прикрашені гірляндами, а на дверях майже всюди різдвяні віночки з ялинкових гілок. Коротше, New Year's mood забезпечено.
– А тепер, – раптом порушує нашу затишну тишу Джеремі. – Я повинен зав'язати тобі очі, Карамель.
Я здивовано глянула на нього.
– Що ж ви задумали, Джеремі Мітчел? – з ентузіазмом запитала я, а мої очі аж заблищали від передчуття.
– Те, що тобі сподобається, мила, – він витягнув хустинку зі своєї бананки та повільно провів рукою по моєму світлому волоссю, яке неслухняно розтріпалось і зачіска з пучка перетворилась на бозна що.
– Я в передчутті, – засовалась на місці.
Як тут відчула його язик на мочці вуха. Ох тааак...
– Ммм, так люблю цей запах карамелі. Єдиний і неповторний. Точно як ти, – хриплим голосом каже слова і цілує в щоку.
Коли очі зв'язані... навіть не знаю як це описати, але відчуття настільки загострюються. Ти не можеш передбачити, що зараз відбудеться, але твоє тіло з таким непідробним трепетом чекає подальших дій.
Але мій хлопець, здається, згадав про здоровий глузд. Ох, невчасно, любий...
– Кхм... – прокашлявся він. – Нам ще треба заїхати на місце проживання. А якщо продовжимо, відчуваю, не доїдемо, – тіло збуджується від цих його натяків. Чи можливо, я неправильно їх розцінила. Немає значення. Адже я бачу, як він ставиться до мене. А я до нього. Це тяжіння більше ніж в Землі і Місяця. Ніж у Венери чи Юпітера. Бо це тяжіння називається коханням. І сьогодні ж я йому про це скажу. Бо я не хочу більше мовчати.
Ми їдемо десь уже з хвилин двадцять, коли чую, що Джеремі заглушив двигун.
– Приїхали, красуня, – клацнув мене в носик та допоміг вийти з машини.
– Ну коли вже можна буде дивитися? – вередую наче дитина.
– Тихше, маленька... ще трішки. Будь слухняною дівчинкою.
Ох, не знаю, не знаю, чи сподобається тобі моя послушність, Джеремі. Мені здається, тобі більше до вподоби той надрив, який живе в мені й від якого ніколи не знаєш, чого очікувати. Але для тебе я можу побути й слухняною.
Через кілька хвилин я відчуваю, як хлопець легко торкається кісточками своїх пальців до моєї потилиці, розв'язуючи тканину.
Спочатку очі лише адаптуються до освітлення, але через кілька секунд я помічаю двоповерховий будиночок, який видно здалеку через те, що він з усіх боків дуже красиво підсвічений. Підходжу ближче і не можу повірити, що ми будемо цілих п'ять днів жити в цій красі! На вхідних дверях повішений віночок з дзвіночками.
– Я орендував його для нас. Повністю, – Джеремі приобійняв мене за плечі. – Тут є задній вихід, який веде в чан і окреме спа. А також неймовірний вид. На ліс, гори. Тут так спокійно і затишно, що я не міг оминути його.
Це капець. Я просто в шоці! Думала, він забронював нам номер в готелі. Боже, та я була впевнена в цьому на всі сто, адже хлопець мені про це повідомив ще кілька днів тому. А він... боже, мій милий і невиправний романтик. Орендував цілий будинок. Уявляю, як це вдарило по його кишені. І від думки про те, що він стільки грошей витратив на мене, якщо чесно, дуже ніяково.
#2490 в Молодіжна проза
#10241 в Любовні романи
#3997 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 21.03.2022