Глава 26

Емма

Переступаю поріг школи й, поправивши рюкзак на плечі, проходжу на потрібний поверх в кабінет біології. Нічого не кажу, але гордовито піднімаю голову, ступивши в клас. Як завжди, приходжу остання, тому всі вже зібрались всередині.

На останній парті розсілася наша місцева заучка, яка скулилась над книжкою, зубрячи матеріал.

– Не зрозуміла! – кажу незадоволеним тоном до неї. – Хіба ти не знаєш, що це МОЄ місце? Марш на першу парту, звідки буде краще чути, як ти будеш раз за разом відповідати!

Дівчина здивовано споглядає на мене. Та й увесь клас теж. Давно не бачили мене такою, правда? Ну що ж, тоді звикайте.

Однокласниця все-таки звільняє для мене парту і до мене миттю підсідає Шеріл.

– Ееее… Чи варто мені запитувати, що трапилось?

– Шеріл, а що таке? Щось не так? – не дивлюсь на подругу й витягаю підручник з ранця.

– Не треба вдавати, що все ок. Я ж бачу, щось трапилось. Скинь ти уже цю маску уїдливої стерви, вона тобі не личить, – до нас доєднуються Джеккі з Ліліан.

– Еммо, ти що не з тої ноги встала чи що? – запитує Ліліан.

– Та що ви всі причепились! У мене якраз навпаки, все просто пречудово! Стара Емма-язвочка повертається! За це можна і випити. Хто сьогодні в клуб зі мною, до речі? Хочу відмітити початок нового-старого життя, – підморгую дівчаткам і краєм ока помічаю погляд… тих самих очей. Його очей. Співчутливий, пронизливий і здивований… наче він не вірить, що я могла ось так-от змінитись. Що ж, а я могла… ще й як могла, чорт забирай! Він лише мені з цим трішки допоміг. Напевно, варто сказати дякую Саймону за те, що виклав те сторі. Бо мені страшно уявити, що мене і надалі могли водити за носа. От цікаво, а якби я пропустила повз очі той нюанс, що мій колишній мені зраджував, він би сам коли-небудь про це ощирився?

Але, в принципі, це уже не має ніякого значення. Все склалося так, як повинно було. Стало назад на свої місця і я безмежно щаслива цьому. Тільки тепер треба придумати, як спекатись від візитів до Аманди. Бо вона точно мене як розгорнуту книгу прочитає. І змусить все розповісти. А я так не хочу… не те що словесно, а навіть подумки згадувати все те, що між нами було… врешті, тільки день минув… рана не встигла не те, що загоїтись, вона з кожним днем розростається все більше.

Вчитель увійшов у клас і Джеремі забрав свій погляд. Аж дихати стало легше, чесне слово.

– А знаєш… – нахиляється до мене Шеріл, поки вчитель відвернувся. – З клубом ідея непогана. Я за!

– Круть! Тоді залишилось зібрати якусь тусовку і сьогоднішній вечір ми проведемо шикааарно, – закочую від блаженства очі.

– Можна навіть і без тусовки. Просто вдвох сходити. А якщо дівчата ще й погояться, то в чотирьох. Розвіємося, потанцюємо з якимись красунчиками, – зробила інтригуючий вираз обличчя вона і я посміхнулась голосніше, ніж треба було. Вчитель сфокусував погляд на нашій парті.

– Міс Беннет, можливо станете тут і замість мене розкажете матеріал? Бачу, ви ще й жартуєте, то повеселіть нас!

– Та все окееей, не партеся так! Чого приунили? – чоловік досі серйозно дивиться, але за кілька секунд робить вигляд, ніби нічого не було. Все-таки мій батько багато вклав, аби вони тут мене терпіли.

– А, ще хотіла запитати. Хлопця свого в клуб візьмеш? – ох, чорт, Шеріл, ножем ріжеш!

– Якого хлопця? – вдаю, що ці слова мене не зачепили. – Я птиця вільного польоту, живу в кайф і не парюсь ніким. Ну як, бачиш десь тут місце для хлопця? От і я теж не бачу.

– А як же Дже…

– Слухай, ми тут про моє особисте життя будемо говорити? Біологія важлива наука, все таке…

– Нічого не розумію, – розгублено і водночас зацікавлено каже вона.

– А тобі й не потрібно. Головне, що відтепер усе зрозуміла для себе я. Тепер буде по-іншому.

Урок за уроком я гордовито переходила з класу в клас, незважаючи на те, що знаходитися разом з хлопцем, який підло обманув і розбив ущент надії на щасливе майбутнє, надто важко. Морально. Знаєте, для мене це все було дуже по-особливому. Кожен поцілунок, погляд, спільний момент… адже тільки з ним я по-справжньому усвідомила, що ніколи не кохала Рея. Бо ті почуття, які в мене були до Джеремі значно сильніші. Терпкіші… згубніші… в них надто легко загубитися і водночас віднайти правильний шлях. Надто реалістична казка, яка закінчилася не хеппі ендом. Принаймні, для мене.

Що ж, і знову я заглибилася в ці нав’язливі думки! Ти сильна, Еммо, сильна… не через таке проходила. Прорвешся. Добре хоч сучки Кортні сьогодні в школі немає. Бо, впевнена, вона ще не раз вколить мене цією ситуацією. Не упустить моменту познущатись і принизити перед усім класом. І Беттані їй з цим допоможе.

Після уроків, коли весь клас вже хоче розходитись, ми з Шеріл робимо оголошення.

– Стапее, зачекайте! Хто за те, щоб сьогодні в клуб? Розвіємось так, що ще довго не забудете! – драйвово вигукую.

– Ой, я точно ні, на вечірці Саймона так наклюкався, що тепер в мене домашній арешт, – закотив очі однокласник, якого я вже й забула як звуть. Багато хто його підтримав і вийшов з приміщення.

– А в мене свої плани, тож сорі…

– Ага, завтра ще й контрольна.

Коротше, так розійшовся цілий клас. В кожного своя причина відмовити. Ппц весело. Залишилися тільки я, Шеріл, Джеккі та… Джеремі з Саймоном. Ліліан просто не схотіла. Вона, як ви вже знаєте, такі заходи не оч полюбляє. Це її вибір. Але вона багато втрачає.

– Тоді йдемо троє, що поробиш, – розводжу руками й роблю вигляд, наче не помічаю хлопців, які досі не пішли. – Ходімо, дівчатка, про час і місце зустрічі вже в інсті домовимось.

Швидким кроком ступаю коридором, ні, вилітаю з класу, лиш би пошвидше на вулицю, свіже повітря! Швидко підхоплюю пальто і шапку з роздягальні й відчиняю вхідні двері, як мене хтось хапає за лікоть. Тільки не…

– Саймон? Чого тобі?

– Еее… Еммо, я цей… вибачитися хотів, – винувато зирить він. – Пробач за те сторіс, за ту вечірку, яка до таких наслідків призвела…