Глава 25

Емма

Прокидаюся від шалених болів у голові. Очі печуть від того, що майже цілу ніч я проридала, наче істеричка остання. Тупіца ти, Еммо, ось що я тобі скажу! Ніхто тобі не винен, що довіряєш усім підряд, наївна дурепо!

Але від цих самокритичних слів все одно не легше. Навпаки – ще гірше. Я не можу заспокоїти своє серце, яке реве наче навіжене. Воно намагається знайти хоч якесь виправдання цьому покидьку, шукає якісь пояснення, а зупинити його не в моїх силах. Проте не варто. Я те сторіс разів сто переглядала. І навіть кралю, яка так красномовно на його колінах спочивала, впізнала. Кортні власною персоною. Мда, хто б сумнівався.

А можливо він завжди грав? З самого початку грав, домовившись з Кортні, що зможе мене наївну в себе закохати. Неприступна фортеця, яку треба завоювати. Ось ким я була для нього. І не більше.

І найгірше, що все було так непідробно! Так, бляха, щиро! Я вірила кожному його слову, я підтримувала його, я покладалась на нього… уявляю, як йому було весело за цим спостерігати. Чорт, як же можна було так реалістично грати??? Коли побачу, власноруч вручу цьому дебілу оскар за найкращу акторську гру. Бо він на нього заслуговує.

Виявляється, Джеремі дуже сильно запав мені в душу. Виходить, все-таки заліз у саме серце і викарбував там свої ініціали! Бо якби мені було до нього байдуже, то я б так сильно не побивалась. Я б не ревіла цілу ніч, ставлячи на ріпіт ту кляту сторіс! Сама себе добивала, знаю… це наче покарання. Караю себе за те, що довіряю кожному зустрічному. Караю ще й за те, що цим зустрічним виявився Джеремі Мітчел. Будь-хто, але не він, благаю!

Йому вдалось знищити мою броню. Дозволив довіритись, повірити людям, побачити, що навколо не одна лиш брехня. Як же іронічно виходить, що в той же момент він сам мені брехав.

Встаю з ліжка і відчиняю вікно, щоб провітрити кімнату. Досить сліз. Досить цих соплів! Ти Емма Беннет, чи хто взагалі? Треба тримати позицію.

Чорт, та кого я взагалі обманюю? Навіть думати про таке смішно. Яке тримати позицію, якщо я, здається, з голови цього хлопця не викину ніколи? Як забути про соплі та сльози, якщо лише при одній згадці про цього ідіота вони новою хвилею навертаються? Висновок: треба просто змиритися з тим, що мені вкотре розбили серце. Ну що поробиш, не щаслива ти людина, Еммо, в плані стосунків. Зате більше в таке встрявати точно не будеш. І житиметься тобі дуже добре.

Накладаю патчі на опухлі очі й вдивляюсь у своє відображення у дзеркалі ванної кімнати. Пом’ята синя піжама, яка складається з коротких шортів та майки, розтріпане волосся та жалюгідний вираз обличчя. Розбитий. Розгублений. Ненавиджу себе такою. Треба чимось себе зайняти. Так хоч буду менше думати про все те лайно, яке твориться в моєму житті.

Та враз чую, як в кімнаті щось дуже сильно гупнуло. Що за… чорт!

Різко зриваюсь на ноги і шоковано спостерігаю за дуже цікавою картиною: винуватець моїх сліз лежить на землі, качаючись з боку на бік та стогнучи від болю. Як він взагалі сюди заліз? Звертаю увагу на прочинене вікно і починаю розуміти… але все одно до мене не дійде, як він саме всередину потрапив! Біля мого вікна немає ні дерева, ні ще чогось тому подібного, за що можна було зачепитись.  Дивно…

Підходжу до нього ближче і спопеляючим поглядом вдивляюсь. Він простягає мені руку, імовірно, аби я допомогла йому встати. Я допоможу… допоможу хіба що красиво вилетіти з цього вікна і якнайдалі з мого життя.

– Не допоможеш? – благально стогне Джеремі. Я привітно й усміхнено (звісно награно) вишкірююсь і подаю руку. Але не тут то було. Коли він тільки піднімається, швидко згинаю своє коліно і засаджую йому прямо по дітидайному органі. Він, не витримавши, знову падає і корчиться. А й не тримаю. Нахиляюсь до його вуха і інтригуюче проказую:

– Це тобі за те, що зрадив. За те, що брехав, грав і вдавав, що я тобі цікава, – хлопець піднімає погляд, все ще стоячи на колінах (ой, як іронічно) переді мною. Користуюсь цим і заряджаю міцного ляпаса. Він ошеленено дивиться, але нічого не каже. – А це за те, що посмів сюди заявитись в такому стані. Та від тебе перегаром і ванючими парфумами Кортні за кілометр тхне! Я, здається, Саймону все чітко повідомила. Чи він не передав тобі моє послання?

Хлопець таки піднімається на ноги й винувато глядить. Знає уже, що все скінчено. Чому тоді приперся? Навіщо взагалі заліз в це чортове вікно, якщо грати більше не потрібно… не розумію.

– Тобі Кортні вже щось казала? – сухо питає він.

– А повинна була? – піднімаю брови.

– Еее… взагалі-то ні… – невпевнено каже він і випростовується. – Просто… Еммо… дай змогу мені все пояснити, благаю, я…

– Мені не цікаво! – враз перебиваю ці нікому не потрібні виправдання. Він реально думає, що я така дурна і поведусь на його брехню? – Не треба жодних слів, Мітчеле, за тебе уже все сказало ось це сторіс, – вмикаю відео і тикаю телефоном йому в очі. Він потирає потилицю і опускає погляд. – Тож на цьому все. Не хочу витрачати на тебе свій дорогоцінний час, – гордо піднімаю голову, хоча сама от-от розплачуся. Шокована, що взагалі ще так стійко тримаюся.

– Еммо, ні! Я не відпущу тебе ось так просто! Не зможу… – приречений стогін виривається з нього.

– Не варто більше грати. Бо я не вірю жодному твоєму слову, жодній емоції. І більше не повірю, – хриплим голосом кажу і різко відвертаюся, адже маленька сльоза все ж видає мене. Сподіваюсь, він не помітив.

Відчуваю теплі долоні на своїх плечах. Гарячий подих впирається в шию і я млію… ще одна сльоза і ще… не можу стримати їх. Бо він своїм приходом ще більшого болю мені завдає, невже не розуміє?

– Я знаю, що тобі боляче, Карамель. Не треба вдавати, наче тобі все одно. Але, благаю, дозволь мені все пояснити. – розвертає до себе обличчям і змушує заглянути в ці очі, які я вже встигла полюбити і зненавидіти одночасно.

Я за крок, щоб здатися. Буквально за мить, щоб вислухати. Я слабка. Поруч з ним завжди так себе почуваю. Та вперше за весь час це погано. Бо моя слабкість – його вигода. Можливо ви подумаєте, що я сама себе накручую, але блін… дивлюсь в його очі і чомусь не бачу там того, що завжди. Немає там тої впевненості й рішучості, а навпаки – розгубленість та розчарування. І це так сильно мене насторожує.