Глава 23

Емма

Ще один тиждень в ролі дівчини найідеальнішого хлопця у цілому світі, в статусі «Серце зайняте»… ще 168 годин проведених з ним поруч… таке блаженство! Ніколи не думала, що мені так сподобається перебувати в стосунках, адже я так довго цього боялась, але, як виявилось, це навіть прикольно. Ти розкриваєш в собі нові якості, перетинаєш до того заборонені грані і найголовніше – кайфуєш від життя в рази більше. Цей період називають «солодко-букетним». Що ж, справді солодко. Наші стосунки я б радше назвала «солодко-карамельними», хі. Уже так звикла, що хлопець частенько мене так називає, що й ображатись припинила. І мені поки так подобається!

Проходжу після важкого навчального дня у вітальню з єдиною метою – завалитись на диван і забути, що на світі ще існує така штука, як домашка. В когось та й спишу перед уроком, пофіг.

Раптом чую звук сповіщення на своєму мобільному. Відкриваю нове повідомлення і бачу, як Саймон створив якийсь новий чат в інсті, куди додав усю старшу школу і жирними буквами написав:

«ЗАВТРА У МЕНЕ ДНЮХА! ЗАЛІТАЙТЕ ДО МЕНЕ НА ХАТУ, БУДЕ ТУСА. Є ЧУДОВИЙ ПРИВІД НАБУХАТИСЯ І ВІДМІТИТИ! P.S. про предків можете не хвилюватися, вони на цілих два тижні звалили на відпочинок».

Починаю ржати з цього повідомлення, адже так відкрито набухатися мені ще не пропонував ніхто.

Але Саймон правий. Не в плані набухатися, а в плані, що це хороший привід відпочити. Давно я на вечірках не була. Це взагалі припустимо для тебе, Еммо Беннет? Королеви вечірок, заводили і найкращої організаторки тус в Лос-Анджелесі. Я вам тут покажу, як треба відриватися!

Встаю з дивана й на ходу, піднімаючись на другий поверх, начеркую відповідь:

«Я тільки за, Саймон! Туса буде мега кльова, запевняю, адже там буду Я! І, бачу, ти всю школу вирішив зібрати, то хоч клінерів наперед замов, аби на ранок той весь армагедон, який ми після себе залишимо прибра…

Та я не встигаю дописати текст, як переді мною постає образ матері, яка прямувала на перший поверх.

– О, Еммо, ти вже вдома! Дуже добре.

Закочую очі й блокую телефон.

– З чого б це? – уїдливо питаю й вигинаю брову.

– Не груби мені, дівчинко. Маєш щастя, що я розумію твій важкий період і не надокучаю зі своїми нотаціями. А в голові у мене їх назбиралось ого-го, – напевно раз сотий закочую очі. Як ви могли вже зрозуміти, моя матір від скромності точно не помре. – Хотіла пригадати тобі, що завтра до нас на вечерю приїдуть дуже важливі гості. З ними будуть їхні донька і син. Донька приблизно твого віку, тож розважити її – справа твоя.

Бляяяяяяяяяя. Чорт, як я могла забути про цю вечерю? Тупа, тупа голова! Та ще й забудькувата до того ж. Батьки ще швидше говорили, що до нас повинні завітати дуже важливі люди. А от з якою метою, попередити забули. Якщо бути точнішою, то я їх допитувала, але вони мовчать, наче риби. Ну ок, мені ж то пофіг якось. Скоріш за все, справи якісь батькові ділові. В нашій сім’ї таких званих вечерь хоч відбавляй. Кожного року хтось та й мусить до нас завітати.

– Мамо, мені завтра ну ніяк не виходить, – невдоволено кажу. Ще не вистачало пропустити дн Саймона! Ну ппц!

– Жодна відмовка не приймається! – строгіше мовить жінка. – Твої справи, якими б вони не були, зачекають, ти мене зрозуміла? І тільки спробуй знову втекти, тобі цей вибрик так легко вже не обійдеться.

Бляха. Справи погані, дівчатка. Дуже! Маму не перепреш, батька тим більше! Ех, гуд бай, ідеальна вечірка, на якій я уже в своїх думках допиваю другу стопку текіли.

Проходжу повз матір, всім видом показуючи своє невдоволення, і гучно гримаю дверима в своїй кімнаті. Одразу ж бачу на екрані, що мені по фейстайму телефонує Джеремі. Не вчасно ти, блін!

– Слухаю, – різким тоном кажу.

– Оу, бачу хтось не в настрої, – протягує він. – Ну нічого, ми це виправимо обов’язково, – лагідно каже і в мене від цих слів реально настрій підскочив на планку вище! Я уже звикла, що варто йому з’явитися в моєму житті, як стало дуже важко перебувати в поганому гуморі.

– Не думаю, що зараз це можливо, – невдоволено відказала я і надула губки.

– Що трапилось, карамель?

– Та блін, Джеремі, ти уявляєш, я завтра фігушки потраплю на вечірку до Саймона!

– Чому? В тебе реально якісь невідкладні справи, що навіть вечірку треба посунути?

– Та навіть не в мене. В моїх предків. Бачте, завтра до нас припруться якісь там друзі батька, чи його колеги… коротше, фіг його знає. Я знаю лише те, що мені замість того, щоб відриватися зі своїми друзями і хлопцем, треба розважати якусь дівку. Бляха, я вам що, аніматор якийсь? Бісять! – говорю настільки емоційно, що при тому навіть руками жестикулюю. Ну а ні, скажіть самі, наскільки це несправедливо!

– А тепер, Еммо, вдих і видих. Чуєш? Просто вдих-видих, – говорить до мене, як до психопатки якоїсь. І він вже бісити починає. – Якщо це так важливо для твоїх батьків, то ок. Не парся. Скільки тих вечірок в тебе було, а скільки ще буде! Не вішай носа, бейбі.

Трішки внормовую дихання. Хух, може й справді то вже не так страшно, як виглядає. Хоча…

– А ти підеш? – обережно питаю.

– Ну… – хлопець трохи зам’явся і потер свою потилицю. – Не знаю… напевно.

Подвійний ппц! Ппц в квадраті! Дабл ппц, чорт забирай! Ні, я звісно не проти, що мій хлопець піде і розважиться десь на вечірку, але… бляха, як уявляю собі всі ті погляди половини дівчат старшої школи, які за ним сохнуть, то хочеться їм руки повивертати і патла повидирати! А там алкоголь, відповідна атмосфера… коротше, не подобається мені це. Але головне цього хлопцю не показати. А то ще подумає, що я ревнива істеричка. Мені це треба? Правильно, ні!

– Та не парся. Йди, я не проти, – спокійним голосом кажу. І ще й усмішку із себе вичавити примудряюсь. Акторка з мене норм, сподіваюсь.

– Ти реально? – підозріло питає він. – Так легко погоджуєшся?

– Ну так. А чого мені перейматись? Ти зі мною і тільки зі мною. Якби у мене була змога піти, ми б пішли туди удвох, а так… маємо, що маємо. Мусиш йти сам, – розводжу руками і в думках собі вже оскар вручаю. Ну справді, так то зіграти.