Глава 16

Емма

Знаєте, напевно, я б сказала, що за ці два тижні я переосмислила більше ніж за останніх півроку. А в цьому мені допомогла саме Аманда. Два тижні пропрацювавши з нею і побувавши на чотирьох заняттях, я зрозуміла поки тільки одне: останнім часом я жила в ілюзіях, які сама ж для себе створила. Жила так, як би мені хотілося жити. Але міраж рано чи пізно повинен розвіятись. І поки цього не трапилось, я хочу уповільнити цей процес і полегшити його для мене як тільки можна.

І з цим мені дуже допомагає Джеремі. Боже, знали б ви, який він крутий! Такий кайфовий, не ідеальний, але… такий водночас правильний і мудрий. Його погляди на життя здаються такими вірними і схожими на мої! І це мене, напевно, найбільше заспокоює. Усвідомлення, що я не сама тут. Що є принаймні одна людина, яка підтримує мене і робить це не просто «аби щось сказати», а справді розуміє і поділяє мої страхи й переживання. Лише йому я змогла їх довірити. Але, на жаль, таки не всі… Є дещо, до чого йому вхід заборонено. І це моя взаємодія з наркотиками і скандали з однокласниками в минулому. Я не хочу бачити в його очах розчарування. Ні, будь ласка, тільки не в його… тому варто тримати Джеремі подалі від цієї ситуації. Сама якось вже справлюсь зі своїми тарганами.

Ще можу сказати, що останнім часом ми поводимось якось надто… не по-дружньому. Напруга і легкий флірт відчувається між нами. Щось, дідько, відбувається! І це «щось» ніяк не підвладне контролю. Принаймні, я не можу приборкати шаленого вистукування серця, коли Джеремі мене обіймає. Ви розумієте, я напевно, збожеволіла! Треба буде запитати про це Аманду. Хоча… я й сама не дурненька, розумію, що може трапитись… але невже мої почуття до Рея були такими не справжніми, що я так швидко про них забула? Стільки часу потрачено в пусту, бляха! Стільки сил і нервів, ревнощів і скандалів… я, чорт, любила! Невже ж любов минає так швидко? Якщо так, то взагалі, який сенс любити? Ох, надто напряжні думки… треба розвіятись.

Виходжу з автомобіля й традиційно махаю Семюелю на прощання. Двері школи знову зустрічають мене і чомусь в мене якесь погане передчуття з’являється. Щось мені підказує, що цей день – повна фігня. Ой бля, так погані думки в сторону!

Кидаю в класі свій рюкзак на крісло й залипаю в інсті до початку уроку.

Що ж, кілька уроків минули як завжди. Що за дурне передчуття було зранку? І знову я себе накрутила без причини.

Заходимо в клас, де у нас буде передостанній урок і ми з Джеремі про щось розмовляємо біля парти, як раптом Беттані з паралельного *стервозна сучка* гордо крокує до нас, вірніше до Кортні. З таким висоромірством вона це робить, що хочеться блюванути. Фу, блін! Як на диво, останні два тижні минули доволі спокійно в плані сварок і сутичок з цими двома.

Та недовго музика грала… як раптом Беттані перед усім класом озвучила:

– Еммо, давно тебе не чувати. Чому притихла, а? Чи може набридло підло красти чужий одяг? – з презирством питає. – Ой, вибач, – не дає мені огризнутись. – Напевно, в тебе не було часу останніми днями, розумію… візити до психолога – річ важка.

Мене наче холодною водою облили після цих слів. А потім гарячою. А потім взагалі вирубили.

Що вона тільки-що сказала? Звідки вона взагалі про це знає? Хто цій дурі розповів?? Про це ж знали лише я і Джеремі. А може… ні, Еммо, викинь дурні думки з голови! Джеремі не міг… він не міг цього розповісти. Це була б зрада. Жорстока.

– Про що це ти? – беземоційно видаю, вдаючи дурненьку. Чорт, весь клас про це чув, мені не викрутитися. Ми зараз в центрі уваги. Як же я ненавиджу бути в центрі уваги, чорт! Вірніше, в такій ситуації!

– Ой, та не прикидайся ти, – підхоплює свою подругу Кортні й виходить на середину класу. – Ви знали, що наша така самовпевнена й крута Емма Беннет не може впоратися зі своїми власними проблемами й змушена лікуватись? Психічні розлади це страшно, люба, може краще не в нашу школу тобі варто було переводитись, а в спеціальну колонію для психів? – уїдливо каже, а я відчуваю, що сльози уже близько. Вони підступають все ближче до мого слабкого місця, готуючись показати мене в іншому світлі перед класом. Я вперше не маю що відповісти їй. Слова не те, що застрягли на язиці, вони просто вилетіли з голови! Важко хоч щось згадати… важко повірити, що вони знають. Що всі, чорт забирай, тепер знають!

Єдине, що я можу сказати це:

– Звідки ви про це дізнались?

Усі в класі відразу почали перешіптуватись про дану ситуацію.

Чорт, погано це все… я в нокауті! І ці двоє, блін, поставили мене «на місце»! Виконали обіцяне! От не думала, що це відбудеться так швидко!

– Ой, Еммо, знаєш, не важко здогадатись. Тим більше, коли ти минулого тижня забула свій телефон в класі, на нього хтось зателефонував, я вирішила глянути, і коли побачила напис «психолог» була дуже здивована, – Кортні переможно посміхається. Ненавиджу! Ненавиджу! Ненавиджу! – Але це ще не все. Я вирішила взяти слухавку і найперше, що почула це «Доброго дня. Еммо, ти готова до завтрашнього сеансу? Не забувай, не пізніше четвертої».

Бля… бляяяяяя...

Я не можу нічого сказати. Це вперше. Вперше я програю у словесній сутичці. Бо, чорт, вони знають на що давити! Бо вони роблять це надто професіонально, аби перечити. Ліліан була права.

– Досить! – доноситься роздратований голос Джеремі. Всі відразу озираються на нього.

– Джеремі, хіба ти не розумієш, що вона психопатка? Таким краще бути самим, – хмикає Кортні. Хоче переманити його на свій бік.

– Закрий рота, Кортні! – дівчина аж підскакує від погрозливого тону хлопця. – Ще слово і, обіцяю, я викажу тобі все, що про тебе думаю. І це в кращому випадку, – ніколи його таким не бачила. Настільки злий, що, здається, готовий рознести усе й усіх на своєму шляху. – А знаєш, що я тобі скажу? – звертається до неї. – Я ходжу туди з нею. Від самого початку.

– Щ-що? – розгублене тремтіння чується в голосі дівчини.

– Боже, ви усі такі стереотипні! Камон, ми в якому столітті? Відколи це психолог став позориськом чи причиною для насмішок? Відколи це намагання розібратись у собі й вирішити власні проблеми стало дивним і неправильним? Якщо для вас це справді так, і ви вважаєте усю цю ситуацію вартою вашого брудного слівця чи насмішкуватого погляду в сторону Емми, то мені немає про що з вами говорити. Якщо ви усі такі ж як і вони, – він киває у сторону Беттані та Кортні. – …то мені соромно вважати вас своїми однокласниками!