Глава 8

Джеремі

Напевно, усі знають, що перший тиждень в школі – суцільне пекло. І я не перебільшую! Можливо, для когось це довгоочікуване повернення в рідні стіни, бла-бла-бла, та особисто я не люблю проводити ці дев’ять місяців за партою, постійно позіхаючи від нудьги. А перший тиждень учні лише вливаються в цю атмосферу й поступово звикають до щоденного домашнього завдання та уроків. Та от це ніяк не зупиняє вчителів і домашки просто по горло. Шкода, що мені на неї начхати! Лол.

Завжди коли проходить тиждень – ти поступово звикаєш і розумієш, що домашка – це не восьме чудо світу, а нові однокласники – не прибульці з планети «Марс». Та це не стосується таких новеньких, як Емма…

Боже, за цей навчальний тиждень вона уже встигла про себе заявити, «випадково» проливши в їдальні чай на головну сучку школи, натякаючи, що вона не на ту натрапила й закуривши вейп разом із однокласником на задній парті. За це її батьків викликали до школи, до речі! І це всього лиш п’ять днів, проведених у цій школі! Мені здається, до кінця року вона її просто рознесе.

«Чуваки, мене страшенно болить живіт. Бігаю в туалет кожних п’ять хвилин (напевно, той хот-дог вчора був зайвим). Сьогодні в школу точно не йду».

Прийшло повідомлення від Саймона в наш спільний чат з Філом та ним. Звісно, з дівчатами він у нас теж є, та деяких речей, які ми обговорюємо їм, кхм… краще не знати. Хлоя та Ребекка вчаться в паралельному класі, тож з ними ми пересікаємося рідше.

Блін, тепер ще й сам сидітиму, нема з ким ні поговорити на уроках, ні поржати з однокласниць… Зашибісь!

Чую дзвінок на урок й витягаю цю нудну географію на парту.

– Доброго дня, міс Беннет, – лунає від учителя, який заходить в клас разом із Еммою.

Знаєте, є такі люди, які відразу в душу западають? З ними цікаво спілкуватися, або ж весело проводити час і навіть при першій зустрічі не буде жодного ніяковіння. Так от, ця дівчина одна з таких… при першій же зустрічі у нас зав’язався контакт. Навіть не словесний, ні! Скоріше зоровий. За кілька годин нашого спілкування я виявив, що вона «зальотний» друг і душа компанії (після мене, само собою). Але те, що вона сказала на інтерв’ю вибило мене з колії. Як виявляється, з нами їй некомфортно! Вона це реально? Ще й на всю країну це оголосила! Усі ж добре чули, що це вечірка Андерсонів, тобто, Філа та Ребекки! А тепер, побачивши нас у новій школі, вирішила, що вигідно буде помиритися? Е ні-і-і, не на того напала!

– Містер Локвуд, я забула вдома підручник, а Шеріл не прийшла, – долинає від Емми незадоволеним тоном. Ніби-то ми всі їй тут винні, що вона безголова!

– Тоді пересядьте до Джеремі, у нього є підручник, – бля-я-я… ну що, реально?

– Чому саме до мене? – незадоволеним тоном протягую. Цей Локвуд мені давно не подобається.

– Ви бачите тут ще когось в кого є підручник і немає сусіда по парті? – риторично запитує він. Я забираю свій рюкзак з крісла поряд і закочую очі. – Чудово. Так би й зразу.

– Так от, учні, сьогодні ми поговоримо про топографію та картографію… – починає вчитель.

Емма постійно споглядає на телефон. І коли він сповістив її про нове повідомлення, то ледь не підскочила. І так цілих пів уроку! Я збрешу, якщо скажу, що мені не цікаво, хто там такий їй виписує.

– А тепер у вас є десять хвилин на те, аби обрати собі якийсь ліхтарик із параграфа та докладно його переказати. Час пішов, – блін, містере Локвуд, ви вже на перших уроках мене так харите!

– Може поставиш підручник на середину? – обурюється дівчина.

– Та бери! Я так ні фіга не буду вчити, – закочую очі й беру в руки телефон і набираю текст у чат з хлопцями.

«Чуваки, сьогодні ранок взагалі фігня!»

Відповідь від Філа приходить моментально. Саймон, напевно, зайнятий обіймами з унітазом.

«Ану, здивуй мене! Що могло так потріпати твої нерви?»

«Та цей Локвуд задав якусь нікому не потрібну домашку, ще й Беннет до мене посадив.»

«Чувак, чому мені здається, що ти більше радий цьому, аніж засмучений?»

На що він натякає? Бляха, а чого я, читаючи це повідомлення, посміхаюсь?

«Філ, на що це ти тут натякаєш? Не можу зрозуміти хід твоїх думок…»

«Ой, та не треба вдавати, наче ти не розумієш. Я бачив, що вона тобі сподобалась. Ти навіть пожертвував поцілунком з Кортні заради неї.  А  це, я тобі скажу, багато про що свідчить.»

Ну окей… не буду приховувати, вона нічого така… але, блін, я уже казав і повторюсь ще раз, що Емма – не з тих дівчат, з якими я б хотів стосунки. Та я, у принципі, ні з ким стосунків не хочу, тож про це навіть паритись не варто.  Напевно, ви подумали, що я не вірю в кохання і все таке, проте ця думка буде помилковою. Я вірю… напевно, через те, що бачив живий приклад того, що ця фігня існує. Та справа в тім, що я не хочу це відчувати! Мені добре живеться холостяцьким життям, тож чому я повинен жертвувати свободою заради когось?

– Джеремі Мітчел, бачу ви вже усе вивчили. Не хочете відповідати першим? – долинає від учителя.

– Я не вивчив. Ставте два, – закочую очі й друкую відповідь Філу.

«Бла-бла-бла… Я відключаюсь.»

Поки Емма щось там розповідала вчителю про картографію, я розглядав її розпущене волосся й відчував аромат… карамель… а я вже й встиг забути, як вона пахне. Та це й на краще. Адже, як вона там казала в інтерв’ю? Наша компанія їй не комфортна. Чесно? Зачепило мене це не на жарт… блін, фігня якась. Ми ж тоді з нею майже знайомі не були.

І ось, нарешті… цей довгоочікуваний момент! Дзвінок! Боже, ну нарешті.

Забираю рюкзак та прямую в роздягалку. Зараз фізра… ну хоч один нормальний предмет.

Та тут відчуваю, як хтось торкнувся мого ліктя при вході в роздягальню.

– Еммо? Що ти тут робиш?

– Слухай, розмова буде короткою. Давай уже перестанемо бути наче кіт з собакою, – складає руки на грудях та зверхньо дивиться на мене. Боже, навіть вибачається так, ніби-то я сказав ті слова, а не вона.