Глава 5

Джеремі

В голові відразу майнула думка, що можливо ми переспали... Та якби це було так, то, щонайменше, були б без одягу. А тут, наче все на місці.

Таак, спогади... Пам'ятаю те, як Філ виніс ще ящик алкоголю. Ми в хлам... Емма була найтверезішою з нас усіх, просто знімала всіх на відео. Точно! Джеремі, ти геній! Треба просто переглянути свою галерею. І обов'язково сторіс в інсті. Бля, уявляю, що там Саймон назнімав. Він з інстою на «ви». Пам'ятаю, як одного разу запитав мене, як можна додати ще один слайд, аби було більше ніж одне сторіс. Бачили б ви мене тоді! Я валився зі сміху! Ну а тепер знімає всяку дич, лиш дай привід. До розмовних сторіз ще далеко, але це й на краще, бо блогер з нього точно б вийшов фіговий.

В моїй галереї нічого цікавого я не знайшов, тож перейшов до сторіс. Так, треба підготуватися прикривати очі від сорому. Найчастіше я це і роблю.

В Хлої нічого цікавого. Окрім бумерангів з кальяном чи її ділової мордочки немає нічого. Ну звісно, вона ж займається цією фігнею професійно, тож засмічувати свої сторіс беззмістовними відео вона не буде.

А от в Саймона уже гарячіше. Дивлюся на екран і бачу, як Емма затягується кальяном, а я нахабно видираю його в неї з рота й затягуюсь сам! Збоку на це дивитись доволі дивно. А потім дівчина погрожує запхати мені його в одне місце. Лол. Та найцікавіше далі...

Потім бачу відео, де я піднімаю Емму на плечі й ношу по всьому будинку, розганяючи всіх на шляху. Вона весело хіхікає й тримається за мою шию. Ппц. А ще вдавала із себе «недоторку». Ага, ага.

У Філа усе пусто. Мда... Зараз він переживає не найкращий період. Для нього цей вечір повне фуфло. Розставання з дівчиною, і все таке. Коротше, на сьогодні у нього була дуже важлива місія «набухатися». Що ж, виконав він її навіть занадто досконало.

Ребекка, як завжди, знімала лише своє обличчя, де вона пищить від радості. Не пила майже нічого, а таке враження, що реально під чимось. Якби не знав її добре, то так би й подумав. Та Бекка завжди така. Саме цим і виділяється. В неї режим позитив постійно  на «on», і, здається, кнопка добряче заїла, бо вона його не вимикає! Хоч я і піджартовую з неї постійно, та частинка мене завжди буде любити і оберігати її. Не знаю, як описати, та вона дуже дорога мені. Як подруга, звісно, не подумайте... але ця життєрадісність та сонячна легкість в її очах підкупає. Дуже сильно. Відчуваю себе її старшим братом, чесне слово! Але, хоч убийте, мене ніколи не покидає відчуття опіки над нею. Колись вона мені дуже допомогла. Як і всі друзі, в принципі. І я цього не забуду ніколи в житті.

І, нарешті, в моїх сторіз... Ой бля... В кожному сторіз наші з Еммою пики. Дірект просто розривається від запитань «хто це?», а я нервово потираю потилицю.

Ми з Еммою з кальяном, ми з аптечкою (омг, я ж на 100 відсотків пам'ятаю, що фотки в ванній ми не робили), ми на фоні відкритого холодильника... і просто ми! Це що за... І найгірше, що я взагалі нічого не пам'ятаю! Згадати просто анріал!

– Де я... боже, моя голова... – чую позаду глухий приречений стогін. Прокинулась нарешті.

– Доброго ранку, карамель, – мовлю, а вона, здається, поки ще не розуміє на якій планеті знаходиться. Розглядає мене, наче марсіанина, який ступив ногою на її територію.

І коли нарешті до неї доходить... різко підскакує на дивані й відсувається від мене. Що, невже я такий страшний зранку?

– Що за... Блін, де я, – відсувається ще більше, адже так як диван не дуже великий, то лежали ми «впритик».

– Тільки не кажи, що взагалі нічого не пам'ятаєш.

– Мій останній спогад це... – дівчина напружує свої мізки. – Чорт! – а з цього моменту детальніше. Що вона там уже згадала?

– Ану, Еммо, здивуй мене, – хмикаю.

– Бляха, Джеремі, останнє що я пам'ятаю, як ти бігав зі мною на плечах, наче ненормальний, а я пищала й розганяла ногами натовп навколо.

– Я ж казав, що ти крейзі крихітка, – підморугю дівчині й прямую до столика навпроти, на якому лежить вода.

– Але найгірше те, що після цього мій мозок у відключці. Я ж не пила багато! – здається, вона доказує це не мені, а собі. – Хоча якщо доплюсувати те, що я випила під час гри «Я ніколи не...».

– Пора припинити напиватися, карамель, і тоді буде все гуд, – на це у мене відразу прилітає подушка, а стакан з водою падає на підлогу. – Бляха, Еммо, що за цирк?! – у мене й так башка розколюється.

– Я в твоєму розумінні що, схожа на алкоголіка? – повільно знімає з себе ковдру вона. – У мене вперше така хрінь, що я після вечірки згадати половину подій не можу! Думаєш, мені весело від цього?

Ооо, бачу справи взагалі фігня.

Підходжу до дівчини й вкладаю її обличчя у свої долоні. Не пручається.

– Слухай, та забий ти. Не парся, чесно. Якщо це тебе хоч якось заспокоїть, то в мене ситуація ще гірша. Не пам'ятаю нічого з того моменту, як Філ приніс кальян.

– Чорт!

– Повторююсь, – змушую дівчину глянути на мене. – Перестань паритись, зрозуміло? Значить нічка видалась на славу, якщо наші мізки не в змозі згадати ті моменти, за які, припускаю, тобі було б соромно. Повір, тут нічого дивного.

Я без поняття чи вдалось мені хоч трішки заспокоїти цю шалену. Та, здається, все ж таки вийшло, бо її обличчя стало більш розслабленим, а в очах перестали бігати нервові іскри.

Забирає мої руки зі свого обличчя і тягнеться до столика, осушуючи стакан води одним махом.

– Зараз треба зробити найнеприємніше, – каже. – Увімкнути телефон.

Емма

Вісімдесят сім. Саме стільки пропущених дзвінків. І це тільки від мами! Провал, дівчатка! Це провал!

В принципі, я знала на що йшла. Не дурненька ж. Розуміла, що при поверненні додому на мене чекає нудна розмова з батьками про відповідальність і довіру. І знала, що від дзвінків мені теж не спекатись. Тим більше є підозри, що мій телефон батько відстежує (ага, в нього свої «заскоки»), тому й вирубила його відразу ж, як ми з Джеремі рушили на вечірку.