Глава 10 Білий ведмідь

На тій самій зупинці в той самий час і з усіма людьми, які вийшли з маршрутного таксі разом із Неоном і Клоуном, тихо і приховано від усіх на зігнутих ногах вибіг Білий ведмідь. Не планував дня, і не знав, де опиниться за годину, і що робитиме за дві години. Жив простим безтурботним життям. Куди хотів туди йшов. Хотів, ішов уперед дорогою на роз'єднувальній лінії двох смуг і не звертав увагу на автомобілі, що проїжджали на великій швидкості, і сигнали водіїв. Хотів і йшов до води і не знімаючи одягу, а на ньому не було одягу, заходив у воду, а там годинами плавав у Дніпрі. Не звертав уваги на людей, які лякалися присутності. Хотів та йшов до зоопарку, і там був присутній, як гість, що спостерігав за такими самими тваринами, як сам, а вони з розгубленістю поглядали, нічого не говорили, і пильно, здивовано проводжали непорозумінням із широко розплющеними очима до самого виходу з зоопарку. Спав там, де хотілося, і найчастіше в покинутих будинках або в тих палацах, де не було господаря. Міг перебувати в будинку один, і коли він знаходив вільний будинок, а господарі виїжджали у відпустку, то починав жити розкішним життям, завжди спустошував холодильник і спав на всіх диванах по одній годині на кожному. Усі веселощі відбувалися до приїзду господаря будинку, а з приїздом тихо й непомітно покидав дім, і йшов далі й не звертаючи ні на що уваги. Ніколи не платив за проїзд і завжди уникав зустрічі з кондуктором, а якщо він хотів, то міг пройтися по всьому Києву і дійти до потрібного місця. Білий ведмідь ніколи не знав про своє майбутнє і не планував день. Усе виходило раптово, і несподівано. Ніколи не потребував часу. Весь вільний час був у русі і на місці не стояв. Щодня прокидався в різних місцях. Прокидаючись вранці або в обід йшов далі дорогою, а з настанням ночі знаходив нове місце сну і там проводив ніч. Щовечора нове місце відпочинку і ночівлі. Ніколи не замислився про те, що було вчора, що робив тиждень тому, і чим займатиметься завтра. Жив та насолоджувався простим безтурботним життям. Не рахував хвилини й не дивився в минуле. Нікуди не поспішав. Завжди крокував у ногу з кожним днем. Не відставав від усіх міських подій. Всупереч усім кордонам і про сказане, про Білого ведмедя зумів віднайти для себе нове. Не зупинявся на місці, а продовжував дивуватися й отримувати кайф від кожної хвилини, проведеної в місті та за його краями. Жив, так що б йому не хотілося бігти в майбутнє від сьогодення і жити минулим. Не поспішав та все брав від життя. Жив і летів на його крилах стежкою білого часу. Гру утримував при собі, а час не випускав із під своїх лап. Даремно не втрачав жодної хвилини. Робив незвичайні вчинки. За кожної зручної нагоди, що створювалася в місті під час поїздки на роботу у вечірній та нічний час, він знаходив можливість жартувати, а коли жартував, то сам голосно сміявся. Не втрачав шансу створити зі своєю участю різні смішні ситуації. Ведмідь ніколи не пускав до рук ілюзії і час обману неіснуючого майбутнього. Завжди бачив правду. Білий ведмідь ніколи не планував. Вночі смакував запах і смак невідомої погоди і під час раптового дощу зупинявся, коли йшов дощ, він починав танцювати, а коли сідав десь на лавочці чи в лісі на колоді, то так само вставав, і голосно починав співати, а потім танцювати. Увесь час, коли йшов дощ, і ні на секунду не зупинявся, доки не закінчувався дощ та не падала остання кришталева крапля, не наставала тиша, то ведмедик продовжував веселитися та радіти. На завтра нічого не планував, а якщо планував, то завжди щось змінював. Не завжди жив за планом, а був сам собі долею дня. Усе робив так, як хотілося, і весь час так жив, не знаючи сліз. Вечірньої пори на заході сонця ставав біля дерева і починав рахувати на дереві кожен листочок та протирати білою шерстю, а потім, коли сонце скочувалося за обрій, обіймав дерево й ішов лісом або містом. Місто передрікало зміни, а ведмідь ніколи їх не знав і завжди жив змінами. Вранці на світанку з першими краплями роси і променями світила ставав на коліна і великим червоним язиком збирав кожну крапельку роси, а потім голосно сміявся, радіючи незвичайному смаку води. Вставав на ноги і принюхувався до кожного запаху ранкового світанку, що наступав на п'яти ночі. Гармонія ночі та світанку завжди надихала і вражала красою приходу і відходу двох природних та важливих періодів. Ведмідь іноді думав про людей, він думав про таке:

- Люди витрачають стільки часу. Незвичайну кількість часу на те, від чого не отримують задоволення. Проживають життя на роботі. Не бачачи найпрекраснішого. Ну, і добре, може в них своя радість, але найпрекрасніше є тоді, коли ми нічого не бачимо та спимо, а під час сну стільки стається див, що їх неможливо описати, а люди чомусь живуть, тоді, коли нічого не стається, і не можливо їх побачити. Адже про саме життя ніхто ніколи не дізнається, бачачи тільки день. Може люди думають, що знають життя, але вони бачать його тільки із зовсім іншого боку. Не кожен бачить те, що бачу я. Адже вони сплять, тоді, коли я не сплю і бачу зовсім інший світ. Може, потрібно вночі вийти в місто, і коли всі спатимуть, розбудити їх й повести за собою до лісу, але, можливо, не всі прокинуться, а той, хто прокинеться, кине з вікна в мене картоплю, і доведеться тікати. Ну, гаразд, той, хто хоче, той завжди побачить.

Білим ведмедем іде вперед і завжди знає куди. Неважливо йде дощ чи світить сонце, він усе ступає вперед. Ні на хвилину не затримується в минулому. Сьогодні живе одним життям, а завтра може настати зовсім новий день і несподівано змінити всі плани. Не звертаючи уваги на зміни ведмедик з посмішкою і блискучими білими зубами ступає вперед. Усе може йти за планом і без плану, але час і дні стрілкою на годиннику йдуть тільки вперед і нічого не назад. Нічна посмішка. Ранкові очі сонця ніколи не зникають та завжди сяють приходом і моргають тимчасовим відходом. Минають хвилини, години, відлітають роки, а ведмідь залишається тим самим білим ведмедем і йде із висунутим червоним язиком та широкою посмішкою. Кроки ведмедика, що тихо проходить містом, не вщухають. Роками ходить нічним Києвом і дивиться на позачасовий час, що минає. Чумацький шлях на небі перетворюється на іграшкові зорі і сяє до ранку. Згасаючи і зникаючи, як сама ніч, надаючи ранковому сонцю без перешкод прийти на розгул сьогоднішньому дню, що пробудив від сну не одну людину, а все місто. Іграшковий шлях наших днів стихає і згасає на обрії застиглого нічного світу і з приходом та відходом тимчасового позначення плаче, сипаючи на землю сльозу згасаючих зірок. Самообманом не прожитого не покине ніколи, бо не побачив справжньої сяючої зірки радості. Незважаючи на щоденну роботу, і створений нами ігровий світ годинників, переїздів з одного місця в інше, життя все так само залишиться колишнім. Білий ведмідь на вихідних йшов у парк і там розважав людей. Сміявся разом із ними і показував різні трюки, які не належать Білому ведмедю. Люди сміялися і посміхалися. У вільний час бігав за птахами, що літають над землею, і намагався їх зловити, а коли ловив, то відразу відпускав їх, підкидаючи високо в небо. Білий ведмідь завжди йшов попереду і ніколи не зупинявся. Не озирався назад, а що було позаду, він ніколи не звертав уваги. Ні сльози, ні смуток ніколи не повертали у минулий час минулого дня. Гумор і веселощі завжди вели вперед. Крок за кроком йшов з усмішкою і зустрічав кожен день зі сміхом. Ранковий звук мотора і запах автомобілів, що летять дорогою, перемішувався зі свіжістю Дніпра, а теплота сонця надавала незвичайного сяйва на дорозі та відлуння світла на річці Дніпро, що не стоїть на місці. Ні на кого не звертав уваги і пройшовся місцевим центральним парком, а потім пішов на вулицю Хрещатик. Пройшовся вулицею і пішов у бік метро Арсенальна. Кожному зустрічному посміхався і кланявся. Люди зі здивуванням дивилися і посміхалися, а хтось, хто вперше бачив ведмедя, швидко розвертався і тікав, і біг туди, куди дивилися очі. Вийшов до саду і став на горі. Побачив на долоні пів Києва. Відчув легкий свіжий запах зелені. Зробив глибокий вдих і чхнув. Знизу стояли високі будинки в гущі лісу, і кожен дах дотягувався до краєчка неба. Сонячний туман просочувався крізь простір, і обгортав кожен будинок, і кожну людину, що з посмішкою заплющувала очі. Один Білий ведмідь стояв у саду на краю гори, а всі інші, хто не спав, то вони йшли з поспіхом на роботу. Білий ведмідь окинув далеким поглядом горизонт і розвернувся. Подивився на проїжджу частину і пішов уперед ближче до дороги. Підійшов до дороги, і з посмішкою на обличчі пішов уздовж неї, показуючи водіям великий червоний язик з посмішкою на обличчі. Так минув ранок Божевільного дня, а попереду ще цілий день.