Глава 8 Білі коні

Залишився тільки один водій, а кондуктор пішов через п'ять хвилин після того, як усі покинули салон. Кондуктор став на зупинці чекати на приїзд наступного транспорту, який вирушав за тим самим маршрутом, але тільки назад, а у водія з'явився вільний час. Повільно натиснув на педаль газу і поїхав по новому колу за іншими людьми, що поспішали на роботу. Вони чекали на першій зупинці, там, де стояв у черзі Неон, Клоун і Білий ведмідь. Цієї пори року в місті та на маршруті відбувалося багато різних подій, але це були ті ж самі події, які повторюються майже щодня. У них немає відмінностей, вони то білі, то чорні. Усім чим відрізняються, так це послідовністю появи та зникнення, так вони не розпізнають себе, і не кожен може в точній послідовності їх запам'ятати, а вони, тоді, здаються новими та такими, що раніше не зустрічалися. Люди щоразу зустрічаючи їх та все дивуються їм, і радіють. Усе повторюється. Від рук водія і педалі газу залежить запізниться пасажир на роботу чи ні. Вирушає тим самим маршрутом, і щодня забирає тих самих людей. Відвозить їх на кінцеву зупинку, і знову повертається. День за днем проводить робочі години і дні. Бачить на зупинці тих самих людей. За весь час роботи нічого ніколи не змінювалося. Змінив не один маршрут за десять років роботи, а останнім часом працював на одній і тій самій дорозі. Відвозив і привозив тих самих людей з місця на місце, і як побачив, нічого за цей час не змінилося. Все монотонно повторюється. Їздив одним і тим самим маршрутом, натискаючи то на газ, то на гальмо і повертав кермо вліво, і вправо. Долав уздовж асфальтну річку і повертався назад у початок київського потоку автомобілів. Ті ж самі рухи, і ті ж слова чув щодня. Протягом року люди роблять одне й те саме, і нічого не змінюється. Люди все і завжди повторюють, тільки між повторами є проміжок, і цей проміжок і є забудькуватість. Все старе завжди радує, як нове. Ніхто не придумує нічого нового. Все ті ж вирази обличчя і все ті ж почуття. За довгий час роботи спостерігаючи за людьми в дзеркалі заднього виду зумів вивчити всі можливі вирази обличчя. Почати помічати жести і ходу людини, яка йде на роботу і з роботи, і розпізнати, який у неї був день. Чи варто з нею вітатися, чи ні. Іноді забираючи на останній рейс останнього пасажира після того, як пасажир заходив до салону, то одразу зачиняв двері, і повільно плив тихим та гладеньким асфальтом з приглушеним мелодійним та заспокійливим звуком двигуна. А коли пасажир після не легкого робочого дня втомлювався і засинав, то він на останній кінцевій зупинці підходив до нього і легкою рукою будив проводжаючи бідолаху з маршрутного таксі, а іноді до самого під'їзду складаючи теплу компанію. Спостерігаючи за всіма пасажирами, зумів зрозуміти та побачити новий простий і щасливий світ. На обличчях людей завжди сяяла неповторність та індивідуальність, що було в розумінні зайвим і не приносило щастя. Хтось себе виділяв кольоровим одягом, а хтось незвичною поведінкою, і у всіх була лише одна мета, бути вільною і щасливою людиною, але ж щастя криється в простоті, а не у вираженні того, чого немає. Люди, як люди живуть день у день і створюють собі минуле та майбутнє. З дня в день водій натискав на газ і коло за колом відвозив усіх в одне й те саме місце. Люди приходили і йшли, а хтось, хто приходив учора і позавчора, вже ніколи не прийде, і його ніхто не побачить. Люди заходять у салон і платять гроші за проїзд і їдуть на кінцеву зупинку, а потім через кілька годин повертаються і знову сідають у маршрутне таксі. І теж платять за проїзд і знову їдуть і цього разу вже додому. Так щодня. Мало хто дивиться у вікно на сонце і небо в увесь час переїзду, думаючи і спантеличуючи себе робочими моментами, що приходять не тільки в хвилини відпочинку і переїзду з дому на робоче місце, а й у самих снах. У когось на обличчі з'являється радість, а в когось її зовсім ніколи немає. Одні люди з посмішкою зустрічають водія, і нічого не кажуть, і ніхто на них не звертає уваги, а другі відвертають обличчя вбік і сідають у салон. Люди живуть і проживають своє життя, не помічаючи поточного крізь час і вітер минулого, яке передчасно відходить у мимовільне і безповоротне проти волі та згоди в неминучий час мрій. Люди віддають себе і весь час роботі, і не тільки, і тими самими додатковими робочими годинами, що відбирають вечір і вечірній відпочинок, самі себе примушують забути на зовсім радість, і забувають просто жити, і нікуди не поспішати. Проживати свій час сонячних світанків та місячних заходів сонця на обрії, відраховуючи кожен свій час, то вони наближають нас до неминучого й останнього заходу сонця. Час людей завжди йде вперед. У хвилини, які оцінює нас, а та окрім темряви і гроз смутку, а в темряві не сяє світло, і не співають зорі нашого, то сама зірка віщує той самий смуток на очах, надії побачити щось інше, і ніяк не своє поспішне. Сьогодні хороший день, а завтра поганий день, а після завтра він може бути зовсім іншим. Кожен день на протязі тижня, а вони різні. А хто забував про вчора, той жив сьогодні по-новому і з радістю, і так проживав не один тиждень, а може, радіючи кожному одному і тому ж дню з тією ж посмішкою і тією ж радістю. Водій бачив сльози. Водій чув сміх. Усе відбувалося в салоні маршрутного таксі під мелодію старенького двигуна. Шлях водія завжди був карусельним. Завжди кожен сонячний і дощовий день зустрічав на шляху робочого дня незвичайних людей. Завжди незвичайні люди не були схожі на звичайних, і відрізнялися не простою, а особливою поведінкою, створюючи незвичайні сцени в салоні маршрутного таксі і дивуючи або звеселяючи людей, які їхали на роботу, курйозними жартами і грайливою поведінкою. Водій, не звертаючи особливої уваги, спочатку сміявся над ними і разом з усіма пасажирами. Минув час і він звик до тих самих жартів. Побачив, що у світі все повторюється. Став не звертати на них увагу. Почав більше приділяти уваги дорозі і швидкому приїзду з початкової зупинки маршруту і на кінцеве місце прибуття, запобігаючи запізненню. Карусель сьогодні, і карусель завтра. Дорога американських перегонів завжди починалася з самого ранку і закінчувалася із завершенням робочої зміни. На дорозі кожен автомобіль і водій завжди був сам за себе і тільки іноді помічав когось, хто був поруч, а так кожен був націлений на обгін і швидку їзду, не звертаючи уваги на тих, хто завжди залишався позаду. Не порушуючи правил дорожнього руху і дотримувався швидкісного режиму, міцно вчепившись за кермо автомобіля, чекав свого приїзду в призначене місце. Хтось хто не звертав уваги на знаки і автомобілі, що пливли трасою поруч, обганяв завжди і всіх, і був на місці раніше за всіх, але не завжди доїжджав призначення. Тим самим у хвилини зупинок на світлофорі вправно давав мудрі поради і далі продовжував їхати за вказаним маршрутом. Усе завжди було по-різному, але й повторювалося. Усі пасажири, сідаючи в салоні, були різними. Відрізнялися не тільки одягом, а й віком. Не завжди люди, які розмовляли голосно по телефону або один з одним, могли слухати розмови пасажирів, які стояли поруч. Не завжди могли змовчати і не звернути увагу на чиїсь не зовсім пристойні розмови, і за можливості робили зауваження, і не завжди все закінчувалося одним словом. Водій спостерігаючи за виникненням різних ситуацій, і як капітан київського корабля дорожнього плавання вступав у виникнення конфліктів порадами, а інколи й зупинкою транспортного засобу до з'ясування всіх обставин і прийняття рішення різних сторін. І тільки після згаслого вогню натискав на педаль газу та плив дорогою. Робочі години водія плавно і безтурботно відходять у минуле. Тож, можливо, у самого часу є дорога і в нього немає зайвої секунди, щоб відволіктися і подивитися на тих, хто постійно біжить за ним і ніяк не встигає. Час, що минув, ніколи не повернеться, а той, хто не встиг, то вже ніколи не встигне. У всьому свій час. Один день буває тільки один раз, а наступний день - вже другий день, і перший день вже ніяк не повернути і більше ніколи не буде. Все повільно відходить у минуле і наші спогади. Ніколи не було ключа від дверей часу, що б можна було застрибнути йому на спину, і з ним прокотиться. Водій у нічний вільний час приїжджав на дорогу, що знаходилася протилежно пляжу біля Дніпра, і годинами спостерігав за прекрасною картиною. Спостерігав за бігом і стрибками, а то й танцями білих коней, які безтурботно летять, не торкаючись землі. Білі коні. Неподалік від річки Дніпро знаходилося занедбане і далеко від людей ранчо. Там жили самотні без нагляду білі коні. Були вільні й незалежні від рук людей. Зранку, коли всі люди йшли на роботу, а білі коні вибігали на пляж та бігли, так, наче в їхнього життя не було часу і межі. Летіли над піском, і не торкаючись поверхні відбивали всі промені світла доглянутою білою, блискучою шерстю. Зі світанком перетворювалися на казкових створінь і ще сильніше сяяли світлом свободи. Вільно бігали впродовж години, а коли втомлювалися, і хотілося пити, то вони повільно в танці незалежності підходили до Дніпра і втамовували спрагу. Голосно сміялися і бігли далі вздовж берега і не перед чим не зупинялися. Безтурботні та щасливі вільні коні. За їхньою появою і зникненням прискіпливо спостерігав водій і ні на хвилину не відводив очей. Пильно дивився насолоджуючись їхнім чудовим виглядом. Коні бігли вперед. Зупинялися і вже летіли назад. Забігали в невеличкий лісок і поверталися до Дніпра та бігли вздовж пляжу. Іноді час від часу, а про це мало хто знав, водій залишався ночувати в маршрутному таксі. Зупинявся вздовж дороги навпроти пляжу з кіньми і годинами та чекав на їхню появу. Білі коні вибігали з ранчо тоді, коли хотіли. Могли з'явитися о дванадцятій годині ночі, або о третій годині ночі, або ж просто вибігти на ранкову пробіжку перед світанком. Були не передбачувані. Коні бігали пляжем Дніпра і голосно сміялися. Літали над землею і плавно танцювали стаючи на дві задні ноги. Грали роль на нічній сцені свого казкового життя. Задивившись на їхній виступ, водій втрачав відчуття часу, і хвилина минала, як ніч. Від бігу і стрибків білих коней неможливо було відвести очі. Лише під ранок, коли водій таксі не міг відвести від них очей, і лише вітер Дніпра приводив до тями, і він з радістю та щасливими очима приходив до тями та прокидався від морфійного танцю коней і повертався до роботи. Цей чудовий і прекрасний вид наснаги грав на піаніно в серці водія мелодію душі. Коні прибігали до яблуні, і збирали під нею впалі та стиглі яблука. З усмішкою їли їх, показуючи місяцю чи сонцю великі білі зуби. Коні ні на кого не звертали увагу. Бігли і раділи. Навіть, ті випадково перехожі не приваблювали їх. Люди, що гуляли біля Дніпра, і випадково побачили їх, завмирали на місці, і дивилися на них цілу ніч до світанку. Чекали на їхній відхід у старенькі занедбані стайні. Білі коні доповнювали і малювали картину ночі акторською майстерністю гри один перед одним. Нічний вечір розчісував час й іноді супроводжував ніч із їхнім танцем у спільному виступі з сяючими білим світлом білими кіньми. Разом із кіньми іноді на прогулянку вибігали місцеві лисиці та складали коням компанію і бігали біля них. Мало хто знав про цих коней. Чому так? Невідомо, а таксист після їхнього виступу з радістю повертався до роботи та починав новий маршрут.