Глава 7 На зупинці

Ранковий жовтий прямокутник під'їхав до зупинки і швидко без сліду зник за поворотом. За ним наступний прямокутник нахиляючись з боку в бік приплив з далека і зупинився. Зі скрипом відчинилися двері і за кілька секунд, він був заповнений людьми. Водій поглядаючи в дзеркало салону одним оком побачив заповнений людьми салон і одразу з переляком на обличчі зачинив двері, і швидко зник за поворотом. На зупинці, як і раніше, було стільки ж людей, а Неон, Білий ведмідь, із Клоуном не зрушили з місця. За другим прямокутником підстрибуючи вгору та вниз прилетів порожній третій корабель ранкового поспіху. Зупинився біля зупинки і за час відчинення дверей у нього встигло зайти два пасажири. Водій з посмішкою та гучним сміхом поглядаючи через вікно зачинив двері і швидко натиснув на педаль газу та майже порожній поїхав у далечінь дороги. Він наче розчинився крізь простір і раптово без сліду зник з поля зору. За третім транспортним засобом з'явився четвертий. У вікні було видно пильний погляд водія, який рахував пасажирів. Повільно біля черги зупинився і відчинив двері. Люди поспіхом забігли в салон. Кожен, хто зумів, зайняв собі вільне місце, а решта, хто не зумів сісти, той залишився стояти в салоні. Маршрутне таксі заповнилося настільки, що хтось не витримав і почав висовувати у вікно руку, щоб стало легше і трошки звільнити місця. Ніхто не був задоволений великою кількістю людей у маршрутних кораблях божевільного дня. За цим маршрутним автомобілем і не поспішаючи, ніби відпочиваючи перед не легким заїздом, приїхав увесь жовтий прямокутник із блискучою фарбою і віддзеркалював не тільки сонячні промені й небо, а й людей, які стояли на вулиці. Всі побачили відображення та почали розглядати розмиті обличчя. Хтось чепурився і поправляв волосся. Один за одним маршрутні таксі приїжджали і відпливали, а черга, як раніше, залишалася незмінною. Усі стояли та голосно розмовляли, і кожен говорив своє. У кожного свої думки, і ніхто ні на кого не звертав уваги. Багато людей, які стоять на зупинці, хотіли самі піти вздовж дороги. Але це зайняло б довгий час. На роботі потрібно було бути рівно через годину, а йти довелося більше двох. Ніхто не ризикував піти широкими кроками на роботу. Усі з нетерпінням чекали, коли приїде наступне маршрутне таксі й забере велику кількість пасажирів, і згодом до них дійде черга, а разом із повільним просуванням зайдуть до салону корабля ранкового плавання й зможуть поплисти сірою річкою та вчасно, не спізнюючись, опинитися на місці. Хто не гаяв часу і цінував кожну секунду, діставав ранкову газету і стоячи в черзі, читав. Хтось зумів не відволікаючись дочитувати куплені за рогом у книжковій крамниці романи і був щасливий. Ті, хто не зумів вчасно закінчити покладену на них роботу, стоячи в руках із документами, доопрацьовували її, і до приїзду на робочий час вони закінчували та приступали до нового завдання. Кожен по-своєму цінує час і роботу. Були ті, хто з нетерпінням чекає завершення робочого дня і вже хоче стрімко потрапити під розгул вечірнього місцевого клубу і там провести вечір, а може й ніч, а на ранок не заходячи додому прийти на роботу і тільки після роботи потрапити додому та лягти спати. У кожного свої бажання. Хтось, турбуючись про свій дім, голосно стоячи серед безлічі людей, голосно закричав, а це був жіночий голос самотньої дівчини:

- Ні. Я забула вимкнути на газовій плиті вогонь. Що ж буде. Що мені робити?

Дівчина, яка сказала ці слова, вибігла з черги та вздовж дороги побігла до будинків, що світилися білим світлом. Вона була одягнена в синю сукню, а взута в червоні туфлі на підборах. Усі на неї подивилися, і ніхто не сказав ні слова та за секунду повернулися до розмов.

Пролунав наступний голос, а він сказав, і це теж був жіночий голос:

- Я забула вимкнути світло. У моїй квартирі буде цілий день горіти світло, - минула хвилина, і знову цей самий голос виголосив такі слова, - нічого небезпечного в цьому немає. Увечері прийду і вимкну. Увечері, а то зараз якщо я вийду з черги, то тоді не встигну на роботу.

Пролунав ще один жіночий тихий голос:

- Що мені робити? Я теж забула вимкнути, а, що я забула вимкнути?

Минула хвилина мовчання і той самий жіночий голос сказав:

- Згадала. Я забула вимкнути воду. Вдома з під крана тече вода. Що мені робити? Я не знаю. Сусіди, мої сусіди. Я ввечері повернуся та зможу зачинити кран, а зараз потрібно їхати на роботу. Я спізнююся на роботу.

Наступний голос пролунав із тієї ж черги, і він був чоловічим:

- Невже я забув закрити вікно. У мене вдома кіт. Він може вистрибнути з п'ятого поверху, і я більше ніколи не побачу, - минула хвилина мовчання чоловічого голосу, і він голосно сказав, і з черги вибіг чоловік у білих шортах, такій самій футболці й білих капцях, - тримайся мій кіт і не підходь до вікна. Я до тебе лечу на допомогу. Я не можу тебе втратити. Краще запізнюся на роботу, а ніж втрачу тебе. Мій кіт дорожчий ніж робота. Я біжу до тебе мій дорогий кіт.

Із черги на маршрутне таксі, що стояло на зупинці, вибіг чоловік. Широким кроком, стукаючи взуттям по асфальту, побіг через дорогу до будинків, що стоять попереду.

Закричав ще один чоловічий голос:

- Що ж це відбувається. Я вдома залишив собачку і сьогодні вранці забув її вигуляти. Вона не пробачить за те, що я забув про неї, і більше ніколи до мене не підійде та перестане зі мною спілкуватися, - через хвилину пролунав цей голос із такими словами, - ні. Пробач, мій песику. Я не можу до тебе повернутися. Я запізнюся на роботу. Вибач мені. Я тільки ввечері зможу повернутися і вийти з тобою на вечірню прогулянку.