Глава 1 Ранок

Кожен день у нашому житті починається, так, як він починався вчора. Кожного дня все повторюється. Встаємо щоранку в ті ж самі хвилини години. Здійснюємо той самий ритуал прокидання, потягуючи руки вгору і ноги вниз. Позіхаємо і сонними очима дивимося на будильник та відраховуємо кожну хвилину, проведену в ліжку, відмовляючись від усього і не бажаючи прокидатися далі спимо останні хвилини перед виходом на роботу. Ніколи не хочеться вставати з теплого ліжка. Прокидаємося вранці, і нічого не міняємо та наші очі зустрічають той самий світанок, і за тією лінією проживаємо день, а потім із заходом сонця і новим сном усе повторюється. Зрідка трапляється так, коли день стає іншим, і життя починає змінюватися, і разом із ним усе. Разом з світанком все стає іншим. Ранок і день перетворюється на рідкісне і невпізнанне розмаїття. Найчастіше кожен день, коли він простий і повторюваний та вечір закінчується, як і вчора, і нічого не змінюється, як із-за одноманітності стає сумно, але потрібно проти волі підніматися з ліжка та йти на роботу. Одна одноманітність. День у день бачимо одне й те саме. Зустрічаємо одних і тих самих людей. Говоримо одні й ті самі слова. Робимо щодня однакові кроки. Все без змін. Все одноманітно. Рідко, а так буває, коли щось змінюється. Одне єдине свято, і воно так вважається, коли приходять раптові зміни. Зміни, що до невпізнання змінюють день. Усе змінюється, а от тільки коли - це невідомо. Іноді ми змінюємося, і все навколо цвіте, і день стає шаленим. Усе починається з самого ранку і закінчується ввечері. Кожному хотілося, щоб сьогоднішній день став зовсім іншим, і не був схожий на вчорашній прожитий день, що пішов у минуле. Щоранку ми виходимо з одних і тих самих дверей, заходимо в один і той самий ліфт та чуємо повторюваний щоранку шум холодильника, що спускається разом із нами вниз по поверхах. Вчорашній день копія сьогоднішнього дня. Копірка яка копіює. Нічого не змінюється. Вранці встаємо і робимо чашечку кави. Сідаємо за стіл і гладимо кота чи кішку, а потім дивимося телевізор і робимо прибирання обличчя та сідаємо перед виходом на роботу на не розлучний диван. Поспішаємо, і робимо все можливе, уникаючи запізнення на ранковий автобус. А найголовніше перед виходом дивимося в дзеркало, і по кілька разів розглядаємо себе та думаємо:

- Чи не забув я одягнути, той самий одяг, який вчора ретельно був обраний перед сном. І обов'язково стоїмо перед дзеркалом кілька хвилин згадуючи вчорашні завдання на сьогодні. А, коли виходимо з квартири та зачиняємо замок, то одразу ж починаємо згадувати, те чи зачинили двері. І інколи не вийшов із під'їзду, як одразу повертаємося назад та з переляку хапаємо голову, що двері можливо відчинені, але на радість зачинені і на кілька замків.

Коли все добре, і одягаємо свій звичний, комфортний одяг. Виходимо з квартири та зачиняємо двері на замок. Спускаємося в ліфті на перший поверх і виходимо з парадного, то обов'язково дивимося на балкон, і на вікно квартири, роздивляючись, чи зачинені вікна, і одразу згадуємо, чи не забув я щось удома, але буває по-різному. Вийшов із квартири, і коли клацнув замок, як бачимо, що життя повторюється. Сьогоднішній день перетворюється на вчорашній. З тривогою в очах летимо і думками всіх випереджаємо, здійснюючи божевільні вчинки дорогою на роботу, побоюючись запізнитися і біля входу зустріти начальника з червоними очима. У когось усе йде за розкладом, а в когось ні, і немає розкладу. Люди живуть за розкладом, хвилина в хвилину, і людина ніяк не може ніде затриматися, завжди приходить у призначений час. Вчасно і без запізнень, але бувають винятки. А хтось не маючи розкладу, запізнюється на автобус, і не тільки. Запізнився спочатку на десять хвилин, і не встиг сісти в автобус, то запізнення перетворює людину на гонщика за часом, і день змінюється на гру та погоню за запізненням. Тут запізнився на хвилину, а там запізнення вже на годину, а там це майбутнє, що біжить від нас. Іноді вранці бажання перемагає і ми робимо незвичайні вчинки. Здійснюємо божевільні дії так, щоб життя здавалося іншим, і ним можна було повною мірою насититися без покарання і встановлених меж. Хтось в одній спідній білизні йде на роботу і не звертає ні на кого уваги. Хтось бере з собою на роботу собаку, і не дивлячись на те, що його звільняють за такий вчинок, а він стає найщасливішою людиною. Хтось дорогою на роботу виходить на кілька зупинок раніше, і не запізнюючись на роботу, чи то він з якихось причин запізнюється, чи то просто йде до зоопарку і перед початком робочого дня гладить страуса і стає щасливою людиною. А хтось не покидає робочого місця і там зустрічає світанок. Приймає бенкет і каву, а потім робить два кроки до свого робочого місця і, не виконавши довгого шляху по місту серед незадоволених людей, що поспішають на роботу, одразу сідає за робочий стіл і продовжує працювати, і так до самого вечора, а ввечері, не полишаючи робочого місця, одразу біля столу лягає спати. Далі в офісі зустрічає новий світанок та так проживає день за днем. Хтось не хоче повільно йти на роботу, а хоче бігати, стрибати і голосно кричати, але на це немає часу та бажання, але хтось це робить та він знає, що щоранку доводиться їхати на роботу в інший кінець міста, і це довго та займаю більше години. Усе йде своїм часом і ніяк не змінюється. Щоранку люди одягають на себе кольоровий одяг і створюють ілюзію ілюзії змін, що настали, а насправді все, як було так залишилось.

Відразу хочеться сказати:

- Я змінився. Я кращий, ніж учора. Сьогодні найкращий день у моєму житті та все стало по-новому.

Попри всі гучні слова все залишається, як раніше. Зміна фарб не змінює життя.

Можемо стояти годинами біля дзеркала і дивитися на себе, а потім раптово дістати фарби і розмалювати себе та голосно сказати:

- Моє життя змінилося.