Глава 19 Божевільний день

Глава 19

Божевільний день

Білий Ведмідь почав думати:

- Не звертай на це уваги. Швидкість маршрутного таксі була дуже висока, але допустима, і водій прилетів на зупинку, а двері жовтого прямокутника повільно відчинилися, і всі, хто зміг, з тих, хто стояв на зупинці, зайшли всередину, а ті, хто не зміг, залишилися чекати наступного маршрутного таксі. Ті, хто залишився на зупинці, можуть не встигнути у своїх справах і бути в призначеному місці пізніше, ніж потрібно. Тепер їм доведеться бігти швидше. Кожен ранок починається з божевілля, а божевілля це починається з того, що людина прокидається пізніше призначеного часу. Затрималася не в свій час та може не зустріти того, з ким могла зустрітися. Не почути необхідної відповіді або залишитися без обіду. Збіг обставин може бути приятелем або ворогом. Принести неприємні негативні наслідки, коли хтось не встиг у пункт призначення часу. Хтось колись запізниться і його життя зміниться. Зміни відбуваються з найпростіших речей. Хвилина запізнення або поспішності змінює долю. Одна зустріч може змінити долю не однієї людини. Адже, так влаштований світ. Не спантеличувати себе непотрібними завданнями та думками, що також змінюють долю, - з нахиленою головою йде вперед і нічого не помічає, що відбувається навколо.

Повільно крокуючи, роздумуючи над тим, що, почав розуміти, іноді поглядав на всі боки, посміхаючись водіям, які пролітали на великій швидкості, а ті лише з подивом дивилися на Білого Ведмедя, і в кожного був свій вираз обличчя. Хтось був здивований, а хтось подумав, що не виспався і вирішив по можливості трохи поспати та прийти до тями, а хтось з посмішкою подивився на Білого Ведмедя і далі поїхав по дорозі. Після тривалого роздуму і нових думок усміхнувся. Подивився високо в блакитне небо і знайшов у небі жовте сонце, і ще раз усміхнувся. Нахилявся і не почув у жодній зі сторін затишшя спокою. Лише тільки дзижчання автомобілів накривало сьогоднішній день тиші та спокою. Дійшов до кіоску та підійшов до віконечка, з якого визирала старенька продавчиня та зміг побачити частину обличчя, губи і ніс. Очі та волосся були недоступні в розгляді кольору та ввічливо сказав:

- Мені чашечку міцної кави.

За хвилину продавчиня зробила філіжанку кави, і Білий Ведмідь дістав із кишені монету. Заплативши за каву, і взяв чашечку. Одним ковтком випив гарячий напій та пішов далі, знову задумався:

- Продавець весь свій час проводить у кіоску, а це замкнутий простір. Крім половини обличчя людей, що приходять і йдуть, більше нічого не бачить. Можливо, люди бачать тільки половину свого життя і не бачать того всього, що насправді є навколо і воно набагато прекрасніше і потрібніше, ніж багато інших речей.

Білий Ведмідь усміхнувся та викинув паперовий стакан у смітник, і не поспішаючи пішов уперед.