Глава 5 Божевільний день

Глава 5

Божевільний день

Клоун задумався:

- Люди проживають та показують незвичайні вміння виступати перед іншими людьми, розповідаючи різні історії та анекдоти, стаючи тим самим клоуном без кольорового одягу, а ті, хто слухає, стають глядачами, які прийшли на сцену. Сцена і виступ клоуна присутні не тільки в цирку, а й у житті. Може, всі люди клоуни, і вони це нікому та ніколи не показують, і завжди ховають обличчя під маскою серйозної людини, яка може тільки сміятися, а самі всередині той самий клоун, який не хоче танцювати і співати. А ось просто побачити людину, яка йде вулицею, і про неї ніхто не скаже без кольорового костюма, що вона клоун, а я народився вже в кольоровому костюмі, і кожен, хто мене бачить, сміється, але ж вони бачать простого клоуна, і кожному це одразу зрозуміло, хто я такий. Я один такий звичайний Клоун, який звеселяє інших. Люди завжди звертають на мій рідний костюм багато уваги, і дивляться з посмішкою, розглядають мою незвичайну зовнішність. Люди завжди один на одного дивляться, а на мене найбільше і з посмішкою, а то і з хутром. Я простий Клоун і виступаю в центрі міста. Показую себе і не приховую почуттів. Ділюся умінням смішити людей, і я бачу, те, як це роблять інші. Усі звертають на мене увагу, і вони не приховують своїх почуттів, а я їх ховаю під маскою фарб. Люди завжди з мене правдиво сміються, але ж це ж, правда, що я Клоун. Усі сміються, хтось сміється голосніше за інших, а хтось сміється тихіше, а хтось просто сидить і спостерігає за тим, як я танцюю на арені цирку, і заробляє копійку на невеличкий шматочок хліба, але все ж таки всі сміються, а я ні.

Клоун подивився на сидіння:

- Як завжди я сам. Навіть якщо переді мною велика публіка і багато людей дивиться на мене, але і все ж таки залишаюся самотнім клоуном, і ніхто не зміг мене розвеселити та порадувати з глядацького місця. Я тільки сам можу себе радувати. Глядачі тільки втішають та пильно вивчають кожен рух для того, щоб просто посміятися з глузуванням або без глузування, або просто порадіти моїм незвичним хвилястим рухам і переливам фарб одягу. Або, можливо, подивитися на невміння виступати на сцені, і тим самим все одно дивляться. Завжди оцінюють того, хто перед ними виступає, але забувають, що не той, хто на сцені виступає, є актором, і не той, хто в центрі уваги, а справжній актор той, хто дивиться та спостерігає, - Клоун усміхнувся, - ні хто не помічає, хто він насправді і де перебуває. Хтось сидить у глядацькому кріслі або й просто йде вулицею і дивиться на інших, а на них теж, може, хтось дивиться, звертає увагу, і посміхається або просто ховає очі, щоб той не побачив та не помітив, хто ж він насправді. Я ніколи не ховаю очі, і я знаю, що я Клоун.

Клоун подивився на пісок та на порожні сидіння і швидко кинув погляд в інший бік, а позаду нього лежав на піску маленький шматочок дзеркала. Клоун побачив розбите дзеркало:

- Напевно, цей шматочок відламався під час виступу якогось гурту і так залишився лежати на піску.

Підняв цей маленький шматочок дзеркала, і подивилася на нього. Посміхнувся, але в ньому відбилася всього-на-всього якась частина кольорового обличчя. Він повністю не побачив своє обличчя у шматочку дзеркала. Підійшов до глядацьких місць і поклав шматочок на сидіння. На обличчі якимось невідомим чином з'явився легкий смуток. Вирізи очей стали сумними. Пильно подивився на порожні сидіння і розуміє, що він сам у теперішньому часі, а в минулому ще виступає в молодості на сцені і коли під музику танцює, сміється, стрибає і на нього дивляться, але зараз був сам. Згадав, як сотні людей стоячи аплодували і голосно сміялися, але це все було в минулому.

Клоун тихо сказав:

- Ось він, який зал слави мого минулого, а в сьогоденні вже давно немає. Є тільки спогади.

Клоун задумався над цими словами:

- А я ж самотній Клоун. Навіть коли я сам, то ще проживаю славу минулого. Я тільки зараз розумію, що в мої очі ніколи ніхто не дивився, а я завжди дивився всім в очі та бачив усе життя кожної людини, а моє ні хто. На моїх очах теж маска сміху, а під нею смуток і самотність. Всі дивляться на, то який колір на моєму обличчі та який одягнений одяг і, що я роблю на сцені, а моя душа завжди залишаються за сценою під час виступу. Очі мої не такі смішні. Люди ніколи на них не звертають уваги і продовжують сміятися. Ось так, як я дивлюся на шматочок дзеркала, так вони бачать мої очі, - Клоун опустив голову, - у моїх очах немає відповіді. Обличчя говорить саме за себе. Усі запитання, які хтось хоче поставити, відразу видно на обличчі. Коли видно відповіді на обличчі, то тоді ніхто не хоче ставити запитання. З цієї причини дивляться на мене зовсім по-іншому. Дивляться на мої фарби. Мені потрібно перестати сміятися так голосно, щоб люди перестали бачити мій сміх, а побачили очі, і справжнього. Тоді всі зрозуміють, що життя не таке, яким є та було. Визнання себе допоможе мені одному побачити цей світ і зовсім по-іншому. Не завжди потрібно сміятися та веселитися коли самотньо. У такі хвилини потрібно плакати та показувати справжнє обличчя, а не те обличчя, яке приховує по-справжньому почуття. Постійне приховування справжніх почуттів руйнує моє обличчя, і воно стає кольоровим. Робить зовсім іншим.

Клоун подивився на порожні глядацькі місця:

- Мої дорогі глядачі, вам зручно сидіти і дивитися на порожню сцену. Що ж буде, коли я не вийду у свій час, і сцена буде порожня. Я до вас присів мої дорогі глядачі. Сидіння зручні, щоб просто сидіти та нічого не робити, спостерігаючи за тим, хто так працює на сцені заради однієї посмішки. Я зараз дивлюся на все це і відчуваю простим глядачем, який прийшов у цирк подивитися на виступ акторів.