Глава 4 Божевільний день

Глава 4

Божевільний день

Сили великих змін створювали зовсім інший світ, а обдумати те, що відбувається навколо було найголовнішою мотивацією. Адже він народився клоуном. Іноді потрібно просто дійти до кінця і не повертати на інший шлях та отримати відповідь на невеличке запитання. Кожного дня робив ще один крок на темному шляху, а коли не отримував відповіді на запитання, то лишався на місці і ще більше занурювався у самотність. Іноді такі безвихідні моменти без відповіді на питання залишали без почуття гумору і краплі щастя з втратою надії на найприємніші відчуття світу, що відвідує на довгий час, перетворюючи хвилини спокійного на години блукаючого корабля хвилями печалі. Коли немає відповіді, то це тягне неприємні й неспокійні відчуття, що вводять в оману на довгі роздуми, які приносять зупинку. Клоун пройшов чималу відстань і не завжди знав відповіді на запитання. Саме життя складається із запитань та відповідей, і за кожну відповідь хтось отримує винагороду, а хтось іде далі, відкриваючи ще одні двері. Хотів він чи ні, він навіть у темряві темряви йшов уперед і не завжди бачив свої кроки. Питання бувають непростими і відповідь на них потрібно чекати не один десяток років, а може й більше, щоб зробити крок уперед, а іноді такого часу немає. Зробив кілька кроків уперед і подивився в лівий бік, минула хвилина, і подивився в правий бік. Зроблю ще один крок, але він був порожнім. У цьому кроці не було відповіді на запитання. Крок без відповіді на запитання. Подивився вперед і побачив стілець, що стояв недалеко за метрів десять, на якому іноді сидять дресировані леви. Спокійно нікуди не поспішаючи підійшов до нього і підняв ногу. Встав на стілець і знову подивився на всі боки. Розвів руками та підняв догори голову. Подивився на стелю і на трибуни та почув тишу, що безперешкодно гуляла стільцями глядачів, де інколи, і коли приходить час виступу цирку, то там сидять з очікуванням чогось нового. Клоун хотів почути оплески і, як люди сміються над жартами. Хотів почути, як малеча захоплюється кожним рухом, але глядацькі місця були порожніми, і нічого так не почув окрім спокійної тиші з нотою смутку. Клоун подивився на всі боки й опустив голову, а потім тихо про себе сказав:

- Дякую. Дякую вам дорогі глядачі, що ви сьогодні прийшли на мій виступ.

Клоун знову подивився на всі боки:

- Смійтеся наді мною. Смійтеся. Я ж Клоун. Я ж великий Клоун і був створений світом для того, щоб ви наді мною сміялися. Я завжди посміхаюся заради вас. Я завжди жартую і ніколи не плачу, але коли я плачу, то на моєму обличчі завжди посмішка. Я вам кажу мої дорогі глядачі, а ви смійтеся наді мною. Смійтеся і радійте бездушно тому, що на моєму обличчі завжди барвиста посмішка. Але ви ніколи не бачите на ньому моїх дорогих сліз. Я всього лише простий Клоун. Я не приховую своєї радості і не приховую сміху самотності, але я ніколи нікому не показую своїх сліз. Про них ніхто ніколи не знає і не дізнається.

Клоун сам про себе сказав:

- Чомусь люди думають, що клоун це один крок на шляху до людини. Іноді цей крок може забрати не одну життєву посмішку і зробити подушку темряви.

Клоун подивився в лівий бік, а потім подивився в правий бік і ще зробив один крок. Стілець був порожнім. Підняв високо голову і голосно сказав:

- Я не людина. Я всього лише самотній продавець жартів у нескінченному океані оплесків, який шукає тільки відповіді на запитання. Я тут лише гість, який колись прийшов на цю сцену. Прийде час, коли я піду з неї, і що після мене залишиться? Тільки оплески і задоволені обличчя. Можливо, хтось про мене згадає, а можливо, ні. Хтось згадає, що був колись такий Клоун, який ніколи не плакав і завжди сміявся, а можливо, ніхто цього про мене не подумає, і не згадають, як трюкача, що виступає на сцені цирку, і гучно сміється в обличчя глядачів, шанобливо аплодуючи мені. Я піду в тиші забутої пам'яті людей. Неможливо зрозуміти, хто пам'ятає тебе, а хто ні. Не пам'ятають люди і вчорашнього дня. То вони пам'ятають тебе все життя, то вони все й одразу забувають, - Клоун опустив голову і сказав, - і вони одразу забувають про тебе, що колись був такий Клоун, і він постійно сміявся разом із людьми, - Клоун підняв голову і сказав, - це всього лише загадка, для якої потрібен час, щоб її розгадати, і тоді будуть відповіді, і буде ясність у тому, чому люди так швидко забувають або раптово згадують тих, хто вже давно пішов зі сцени, - Клоун знову підняв голову, аплодуючи глядачам, - браво. Браво, - знову опустив голову, подивився на своє взуття, і сказав, - люди, що ви? Посміхайтеся. Люди смійтеся і веселіться. Не зупиняйтеся і смійтеся, і я не зупинюся ні на секунду. Подивіться на мене і знову смійтеся. Радійте і кохайте. Живіть і голосно смійтеся над тими, хто веселить вас. Люди не забувайте посміхатися. Коли мине час, а вас теж ніхто не згадає так само, як ви не згадаєте мене.

На сказані слова Клоуна так і ніхто не засміявся. Не почув оплесків і не побачив жодного глядача. Усі сидячі глядацькі місця були порожніми, а він сам так і стояв на кольоровому стільці. Стояв посередині сцени цирку і мовчав. Нічого не сказав. Знову подивився на всі боки, і на обличчі з'явилася залізна усмішка та тихо сказав:

- Тепер я плачу. Я плачу тоді, коли мене ніхто не бачить. Я плачу тоді, коли мене ніхто не чує. Я плачу тоді, коли я сам і посміхаюся.

Клоун зістрибнув зі стільця на жовтий пісок. На арені цирку пролунав глухий хлопок:

- Ну, що ж ніхто не сміється, коли я хочу, щоб ви сміялися. Моє життя це бути клоуном і завжди веселити людей тоді, коли їм цього хочеться.