Глава 33

Таксі зупинилося біля невеличкого заміського будиночку. Навколо нього росли високі туї, ніби приховуючи його від сторонніх очей. Розрахувалися з таксистом і повільно переміщувалися до воріт. Ліхтарі біля будинку давали змогу роздивитися його краще і потрапити в середину. Доріжка вистелена бруківкою провела нас до вхідних дверей. Нікіті було важко переміщуватися, але він не подавав вигляду, що йому боляче.

• Ще трішки, любий! – підтримувала його.
• Не хвилюйся, я впораюся!

Наш тимчасовий дім зустрів нас теплом та затишком. Гарно постарався Стас, адже будинок виглядав мега пристойно. Це не була величезна будівля, а маленький та привітний будиночок з великими панорамними вікнами, які виходять до саду. Відчинила вхідні двері і нас чекав сюрприз. У кухні був накритий стіл з різноманітними смаколиками. Пройшли в середину і знайшли спальню. Допомогла Ніку прилягти на ліжко, а сама пробіглася по будинку. Краса! Дерев’яний дім, який ще пахнув деревом. Обожнюю такі будівлі. Він неначе дихає і манить до себе гостей. Підійшла до столу і присіла. Ніяк не виходила з голови розмова з Назаром того вечора.

Коли запанікувала і не знала, що робити Назар присів біля мене.

• Не хвилюйся, Вік! – гладив мене по голові. – Ми зараз щось придумаємо.

Пішов до коридору і приніс телефон. Набрав номер швидкої і почав вмовляти, щоб приїхали на допомогу, бо дуже скрутило живіт. Я чекала, що станеться диво і вони погодяться. Думаю вищі сили почули мене, бо до нас приїхала швидка. Але, знову проблема. Лікар не захотів допомагати, сказавши, що потрібно їхати до лікарні. І знову Назар допоміг. Кілька зелених купюр зробили ще одне диво.

Поки лікар чаклував над Ніком, ми пішли на кухню. Мовчали.

• Навіщо тобі це? – поглянув на мене. Його погляд випромінював не так цікавість, як співчуття. – Ти знаєш, що він бандит?

Відпила зі склянки воду і втупила у нього погляд.

• Знаю! Але мені байдуже, я кохаю його і не уявляю свого життя без цієї людини!
• Не розумію! Це ж небезпечно! Ти готова пожертвувати своїм життям і майбутнім заради нього?
• Так! І завжди буду обирати тільки той шлях, яким буде крокувати він. Мені байдуже, що думають всі навколо! Я хочу лише, щоб він жив, тобі я буду найщасливішою людиною на світі.

Назар опустив голову.

• Тому ти не хотіла, щоб я проводив тебе додому? – знову цей пронизливий погляд.
• Не ображайся, але я не розглядала тебе у якості свого хлопця. Ти мене не зрозумієш до тих пір, поки не зустрінеш свого кохання.

Ми ще поговорили декілька хвилин, поки лікар не закінчив.

• Вік! – голос Ніка вивів мене з роздумів. Підійшла до нього, тримаючи в руках тарілку з різними продуктами.
• Я злякався, що ти кудись зникла!

Посміхнулася. Підійшла ближче до нього і поклала тарілку на стілець. Прилягла поряд і обійняла.

• Не дочекаєшся! – поцілувала у кінчик носа. – Тобі потрібно підкріпитися.

Він поглянув на тарілку і потягнувся до тістечок. Відкусив шматочок і закотив очі.

• У-у-у! Яка насолода. Обожнюю ці заварні тістечка!

Нікіта так смачно їх наминав, що я також потягнулася до одного.

• Як тобі?
• Дійсно смакота! Що ти вирішив робити з Дмитром? Поїдеш до нього?

Хлопець дожував тістечко і задумався.

• Знаєш, після смерті мами було дуже боляче. І якби не батько забрав мене до себе, навіть не знаю, що було б зі мною.
• Дмитро завжди був таким? – намагалася зрозуміти, чи дійсно він був монстром, чи якісь обставини змусили його таким стати.

Нікіта засміявся.

• Розумієш, - взяв мої пальці між свої, - я думав, що ми з ним подружимося і у мене з’явиться справжній друг, але… - видихнув, - для Дмитра усі навколо вороги. Скільки поганого він зробив у житті навіть важко згадати, а коли батька не стало, він немов здурів. Лише ненависть керувала ним. І якби не ти, - поцілував руку, - мене теж чекала така доля.

Його слова були такими теплими, що я і справді повірили, що така бездоганна.

• Ти перебільшуєш, Нік! – пригорнулася до нього. – Гадаю, ти втомився бути таким, а я лише в чомусь тобі трішки допомогла.

Нікіта поцілував мене. Його теплі вуста заспокоювали.

• Потрібно зробити перев’язку і лягати спати! – зупинила цей приємний процес з поцілунків і пішла за аптечкою. Радувало те, що лікар залишив все для нових перев’язок.

Виконала всі процедури з Нікітою, прийняла душ і вмостилася поруч з ним, положивши голову йому на плече. Він легенько торкався мого волосся і я повільно занурювалася у сон, адже безсонна ніч давалася в знаки, змушуючи мої очі закриватися.

Прокинулася посеред ночі від кошмару. Витерла мокре обличчя, адже снилося, що знову біжу по лісі і мене наздоганяє Дмитро. Повернула голову, Ніка на ліжку не було. Холодок пробіг по тілу і дурні думки залізли у голову. Схопилася з ліжка і пройшлася будинком. Його ніде не було. Де ж він? Поглянула у вікно, тільки починало сіріти. Вийшла з будинку, прикрившись плодом в пошуках його. Обійшла навколо і у садку помітила темну фігуру, що нагадувала мого коханого. Нікіта палив цигарку, вдивляючись у далечінь. Заднє подвір’я будинку виходило на кручу, за якою виднілося гирло річки. Невеличка альтанка, у якій сидів Нік, якраз розміщена неподалік огорожі за якою була ця краса. Сонце починало повільно підніматися, купаючи свої промінці у річці, чим заворожувало око. Підійшла до нього і присіла поряд, прикривши його оголене тіло пледом.

• Я злякалася! – притулилася до нього. – Гадала, що ти мене залишив саму.