Глава 28

Приїхали до заміського будинку брата і міцно взяв її за руку. Немов боявся, що їй хтось може нашкодити і я її втрачу. Віка здивовано поглянула на мене.

• Ти вперше приходиш до сім’ї з дівчиною? – запитала.
• Так, кохана! Ти перша, хто потрапив до цього будинку зі мною.

Віка зупинилася.

• Навіть Жанна не була тут?

Посміхнувся. Яка ж вона наївна, зовсім дитина. Ця її вада примружуватися, коли щось її цікавить зводить мене з розуму. Поцілував її руку і обійняв.

• Жанну б я в останню чергу сюди привів.

Віка взяла мене за руку.

• Я трохи хвилююся, це нормально?
• Не потрібно цього робити. Все буде гаразд, ось побачиш. – хоча самого пробирали дрижаки. Хвилювався не так за себе, як за неї, адже у Дмитра був дар руйнувати все хороше у моєму житті.

Задзвонив у дзвінок на дверях і нам швидко відчинив сам господар з дружиною. Дмитро оглянув Віку з голови до ніг. По його вигляду було зрозуміло, що вона йому візуально дуже сподобалася, адже він одразу ж нервово поглянув на Ларису.

• Доброго вечора! Раді вітати Вас у нашому домі! – першим почав говорити Дмитро. – Мене звуть Дмитро Вікторович, можна просто – Дмитро, - посміхнувся. – А це моя дружина – Лариса.

Віка привіталася з ними.

• Це – Віка, - представив її родичам, - моя кохана дівчина і в майбутньому – дружина.

Після цих слів Віка почервоніла і сильніше стиснула мою руку. Неоднозначна реакція на сказане була і у Дмитра.

• Проходьте, будь ласка, - радо провела нас у будинок Лариса і ми ввійшли до вітальні, де до нас одразу ж прибіг Мишко.

Хлопчик заскочив мені на руки і притулився.

• Радий тебе бачити, друже! – поцілував його у щічку. – Хочу тебе познайомити з однією чудовою людиною.

Мишко перевів свій погляд на Віку і посміхнувся їй.

• А я тебе пам’ятаю, - примружився, - ти та дівчина з кафе. Я ще там запідозрив, що щось з Нікітою не те. То ти його … наречена? Між вами кохання?

Ми засміялися. Мишко зліз з рук і підійшов до неї та поманив пальчиком, щоб вона нахилилася.

• Ти ще не знаєш, як тобі пощастило з ним. Він – найкращий!
• Дякую, Мишко за інформацію.  Тільки я знаю про це.

Хлопчик задоволено підморгнув мені.

• Тоді, будемо знайомитися, я – Мишко, його племінник!

Він взяв її руку і поцілував. Цей маленький галантний чоловічок нікого не міг залишити осторонь своїм вмінням підлещуватися.

• Віка, - промовила. – Будемо знайомі.
• Тільки ти його не забирай від мене, будь ласка, - трішки нахнюпився, - хочу щоб він також проводив час зі мною.
• Що, ти, - поглянула на мене Віка. – Ми розділимо його вільний час на половину, щоб він був з нами порівну, домовилися?

І тут в розмову втрутилася стара зміюка.

• Михайло! – крикнула вона. – Відійди від людини і не мороч голову.

Жінка підійшла до нас і оглянула Віку з низу догори. На кам’яному обличчі одразу ж виступила крива гримаса, отже вона також їй сподобалася. Вона представилася їй і ми пройшли до столу. Напружена обстановка нікуди не зникла, а з новою силою витала у повітрі.

• Ви десь навчаєтеся чи працюєте? – запитала стара зміюка.
• На першому курсі в університеті.

Вона з – під лоба поглянула на нас.

• Значить- студентка.
• А Ви місцева? – прозвучало її наступне запитання .
• Ні, тобто тепер так.

Та хихикнула і покрутила головою.

• Ми з Нікітою живемо ра…зо…м, - тихіше промовила Віка.
• Тоді, все зрозуміло. Приїжджа утриманка вкрутила багатого чоловіка. Як завжди, класична історія. Правда ж, Ларисо?

Лариса опустила очі і повільно жувала вечерю. Віка почервоніла.

• Чому, Ви так говорите? – випалила вона. – Я не утриманка і ніколи такою не була. Якщо я його кохаю, то чому ми не можемо бути разом?

Стара відьма знову суворо поглянула на нас.

• Вибачте, Олено Євгенівно, - втрутився, - моє життя Вас ніколи не хвилювало, тому будь ласка, не варто напружувати Віку своїми дурними запитаннями.
• Так, мамо, - промовив Дмитро, - думаю досить допитувати Віку, ми ж не в поліції.

Для мене цей вечір, здавалося ніколи не закінчиться. Лариса забрала Віку до Мишкової спальні і вони там разом гралися з хлопчиком. Ми ж зайшли до кабінету Дмитра. Він налив по келиху віскі і присів на своєму улюбленому кріслі.

• Я знав, брате, що у тебе гарний смак, - відпив напою, - але щоб на стільки! Вона – красуня! І де ти їх відшукуєш? Жанна теж була нічого. У вас із нею все?

Я присів на канапу і уважно спостерігав за ним.

• А чому запитуєш? – крутив келих у руках. – Ти сам все прекрасно знаєш. Вона тобі і про Віку розповіла, правда ж?