Глава 25

• Нікіт, - плакала у слухавку, - забери мене будь ласка звідси.

Сльози лилися рікою і щоб промовити хоча б слово, доводилося прикладати багато зусиль.

• Скоро буду, тільки не хвилюйся, - почула його стривожений голос. – Ти біля свого будинку?
• Так!

І знову сльози ринули з новою силою. За що мені це все? Невже, щоб бути щасливою, потрібно терпіти такі муки?

Коли повернулася додому, було вже дуже пізно. Оля з Енді спала, тож тихенько пробралася до своєї кімнати. Лягла на ліжко і намагалася «переварити» ту ситуацію, яка відбулася у квартирі Ніка. В голові крутилося лише одне запитання: «Чому я йому повірила?». Добре розуміла, що Нік міг мене обманути і Жанна була там не випадково, але серце не хотіло в це вірити. Так і якби Нікіті я була байдужою, він би не запросив мене додому, знаючи що там Жанна. Тож, викинула всі сумніви з голови і насолоджувалася тим, що між нами відбувалося. Коли ми цілувалися, я відчула, що він хоче більшого, тільки в той момент була не готова віддатися йому, хоча в певній мірі цього також прагла. Сон підкрався непомітно і міцно заснула, притиснувши до обличчя подушку.

Чийсь знайомий голос розбудив мене. У кухні Оля розмовляла з кимось, тільки хто це міг бути так рано? Протерши руками очі, вийшла з кімнати.

• З ким ти так роз….. – не могла повірити своїм очам. За столом сиділа мама і по вигляду можна було сказати, що вона була дуже сердита. – Привіт, мам! – посміхнулася і підійшла, щоб обійняти.

Мама поводилася якось дивно, була непривітною, навіть мої обійми не прийняла.

• Щось сталося? – поглянула на Олю.

Сестра стояла спиною до нас і уважно дивилася у вікно. Чашка з кавою була у руках і вона час від часу її нервово сьорбала. Всі мовчали і я не могла зрозуміти причини цього мовчазного бойкоту.

• Можливо хтось мені пояснить, що тут відбувається? Оль? – спочатку запитала у сестри. У відповідь – тиша. Поглянула на маму. І тут почалося.

Мама стала навпроти і уважно дивилася на мене.

• Ми від тебе чекаємо пояснень, – сердито зиркала на мене. – Оля зателефонувала серед ночі, сказала, що ти десь зникла. Телефон не відповідає. Подруга сказала, що ви не зустрічалися ввечері. Поясни?

За телефон зовсім забула, адже він розрядився і весь час знаходився у кишені куртки.

• А що вона пояснить? – розвернулася Оля. – Ти була з ним?

Різко перевела погляд на сестру і благально кивала, щоб вона не розповідала.

• Не буду тобі більше брехати, мамо. Час вже дізнатися про хлопця, з яким зустрічається твоя донька.

Обличчя зблідло і відчула як по шкірі пробіглися мурашки.

Мама присіла на стільчик і уважно слухала.

• Він бандит!– випалила сестра, - на прізвисько «Шалений». Тому, якщо доживемо, то у тебе, мамо буде зять злочинець.
• Навіщо ти так? – поглянула на сестру. – Він хороша людина. Ти ж не знаєш, чому він став таким?

На маму навіть не хотілося дивитися, бо знала який вигляд обличчя зараз був у неї.

• Як бандит? – дивилася на нас. – Віка, ти здуріла? – поглянула на мене. – А ти, чому це допустила? – перевела погляд на Олю.

Оля почала розповідати їй, як вона намагалася мене вберегти, відвезла до Штатів, щоб я забула про нього. Тільки я не слухалася її, тому і довелося викликати маму. Вона уважно все слухала і мовчала.

• Сьогодні ж, ти повертаєшся додому!

Її відповідь збила мене з пантелику. Яке додому?

• Мам, - присіла біля неї. Сльози набиралися в очах і хотілося кричати. – Я ж вступила до університету. Куди мені повертатися?
• Нічого страшного. Завтра забереш документи і ми поїдемо. Вступиш до училища і здобудеш теж гарну професію.

Мені не хотілося в це вірити. Все дитинство мама мріяла, що у нас буде щасливе майбутнє і ми виберемося з того клятого містечка і забудемо всі негаразди, які зв’язані з цим місцем, а тут зовсім протилежне продовження.

• Я не повернусь!

Суворо промовила і пішла до своєї кімнати. Щільно зачинила двері і впала на ліжко. Не дочекаються!

Почула, як відчинилися вхідні двері і хтось прийшов. Мама, Оля та Енді про щось загомоніли. Підійшла ближче до дверей і почула їх розмову.

• Мамо, - говорила Оля. – Навіщо, ти так з нею? Нехай залишається. І справді, що їй там робити в тій глушині?
• Не треба, Оль. Все вирішено! Досить того, що вона втекла з дому, через якісь дурниці. А тепер ще й зв’язалася з бандитом?

Оля промовчала.

• Знаєш, мам, - продовжувала сестра, - він не такий вже і поганий, цей Нікіта: гарний, добрий, завжди платив щедрі чайові, так і наша Віка припала йому до душі.
• І що? – голосніше промовила мама. – Він бандит і крапка!
• Так. Одна похибка – бандит!

Розмова була перервана, адже Енді забрав їх до ресторану. Мама познайомилася з Олиним хлопцем по скайпу, тож тепер ця зустріч вперше відбулася наживо. Думаю, він їй сподобається. Можливо, якби познайомити їх з Ніком, вона б змінила свою думку про нього? Ця ідея одразу ж зникла, бо мама точно цього не допустить.