Глава 23

Ранок наступив непомітно. Очі пекли від сліз і повіки  були на стільки важкими, що здавалося, ніби дві великі кувалди лежать на них. Цього разу сестра перевершила саму себе і їй це вдалося.

Вчора його дзвінок був на стільки неочікуваним, та що тут говорити я сама прагнула зустрітися з ним, що відчувала себе на сьомому небі від щастя. Встала з ліжка і почала тихенько пробиратися до дверей. Міняти одяг не було часу, тож виходила у піжамі. Тільки торкнулася дверей, як світло у вітальні загорілося і вийшла сестра.

• Кудись зібралася? – сердито дивилася на мене. – До нього?

Найкращий захист – це напад, тож набралася сміливості і дивилася на неї.

• Якщо ти забула, то нагадаю, що мені вже 18 і маю повне право робити те, що захочу.

Сестра нервово засміялася.

• Поки ти живеш у моєму будинку – я відповідаю за тебе. Мені вистачило твого дня народження. Ти знову хочеш наступити на ті ж граблі?

Як їй пояснити, що тут нічого не змінити. Він потрібен мені! Це зрозуміла біля ресторану ще вчора і годі опиратися.

• Оль, якщо потрібно буде – я з’їду, але ти не змусиш мене його залишити.

Розвернулася і намагалася вийти, але Оля погукала Енді і він пішов зі мною. Як не благала його допомогти мені і залишитися, він не послухав, бо Оля – сказала втрутитися.  

Як ж мені було боляче дивитися на Нікіту, коли він побачив нас. У його погляді було стільки болю, коли Енді сказав, що він мій хлопець. Я хотіла його зупинити, але не встигла. Нікіта поїхав! І думаю, більше ніколи не повернеться.

Сльози виступили з очей і я гірко заплакала. Енді намагався мене заспокоїти, але мені нічого не хотілося. Як вони могли так поступити? Як?

• Ти прокинулася? – заглянула Оля до моєї кімнати.

У відповідь – тиша. Нам немає більше про що з нею розмовляти. Набридло слухати її казочку про те, як вона мене захищає! Не хочу більше цього чути!

• Можеш мовчати скільки завгодно, - підійшла до мене, - ти не будеш з ним зустрічатися і крапка. Стільки хлопців навколо симпатичних і простих, а ти обрала бандита. Сестричко, - присіла біля мене, - давай закінчимо цю історію, згідна?

Повернулася і подивилася на неї.

• Ти це вже зробила, - на очі знову насувалися сльози, - своїм вчинком. Спи тепер спокійно.

Вона намагалася виправдатися, але мені було байдуже.

• Ми їдемо до ресторану, потрібно дещо обговорити з дизайнерами. Ти з нами?
• Ні! – твердо вирішила, що повинна виправити помилку і зустрітися з Ніком.

Сестра пішла, нарешті залишивши мене у спокої. Почула як зачинилися вхідні двері і взяла до рук телефон. Номер Нікіти зберегла і набрала. Довгі гудки змушували серце шалено калатати, поставало питання, чи прийме він виклик?

• Ну, давай, візьми телефон, - шепотіла сама до себе. – Будь ласочка…
• Слухаю! – почула його голос у слухавці. Він промовив на стільки холодно, що я розгубилася чи потрібно про щось взагалі говорити. Все ж відступати не було куди.
• Привіт, Нікіт. Маєш вільну хвилинку?

Тиша. Невже він на стільки розсердився, що не хоче зі мною розмовляти. Я ж не стала чекати.

• Розумію, що після вчорашнього ти не хочеш зі мною розмовляти, але дай мені хвилинку і я все поясню.
• Вік, - важко видихнув, - у мене дійсно немає часу. Давай зідзвонимося пізніше.
• Чекай! – зупинила його . – Енді не мій хлопець, а сестри. Це все Оля придумала, я хотіла тобі пояснити тільки ти поїхав.

Що ж, я намагалася. Вирішувати йому.

• Слухай, - промовив. – Пропоную все обговорити у кафе ввечері. Зможеш вийти так, щоб сестра нічого не запідозрила?

Зраділа. Нарешті лід розтанув.

• Так. Тільки о 20.00, бо пізніше вона точно зможе здогадатися.
• Згідний. До зустрічі о 20.00

Вимкнула телефон і притулила його до себе. Мурашки пробіглися по тілу в очікуванні вечора.

Віра зателефонувала зненацька. З телефонної розмови зрозуміла, що потрібно з’явитися в універі. Що сталося? Документація ж була впорядку? Зустрілися у парку і помчали. Дуже сильно хвилювалася, бо знову думала, що щось трапилося. Нервово зайшли до деканату і поглянули на молоденьку секретарку, яка розмовляла по телефону. Помітивши нас, вона відклала розмову і запитала наші прізвища. Переглянула їх у списках, а потім промовила:

• Ой, вибачте ми помилилися. Вас зараховано. Це зовсім інші абітурієнти, щось сплутали.

Подивилася на Віру і мало не зомліла від щастя. Ми з Вірою запищали і обійнялися. Секретарка дивилася на нас і хитала головою.

• Дякуємо, що хтось там щось переплутав, але ця помилка того вартувала.

Дівчина посміхнулася, а ми тим часом вибігли з кабінету.

• Ти почула теж що і я? – дивилася на подругу.