Глава 22

• Доброго ранку, Стасе! – промовив до друга, коли мчав на роботу. Знав, що він  не спить, тому вирішив дещо зробити. – Мені потрібно щоб ти нарив інформацію на одного «типа», зможеш це зробити?

У слухавці було мовчання.

• Так, немає питань, бос, - нарешті голосно промовив друг.

Мені потрібно дізнатися все про Антона, того бармена, який вчора забрав у мене Віку. Я помітив, як він на неї дивився і це мені не сподобалося. Не повинен більше її втратити, адже вона лише моя.

Коли повертався вчора додому ніяк не міг заспокоїтися. Емоції зашкалювали, адже зустрів її. Якби міг, то викрав би Віку з того ресторану і ніколи не відпустив би, думаю вона б погодилася. Тільки, той мудак мені помішав це зробити. Нічого, все ще попереду і я свою дівчинку більше ніколи не відпущу.

Ілона чекала на мене біля кабінету. По обличчю зрозумів, що Дмитро у себе, отже знову матиму якесь доручення.

• Доброго ранку, Нікіта Вікторович, - прямувала за мною до кабінету, схвильовано перебираючи своїми довгими ногами.  – Дмитро Вікторович чекає на Вас у кабінеті. Сказав, щоб Ви негайно зайшли до нього.

Я зупинився і поглянув на неї.

• Гаразд. Через декілька хвилин зайду!

Дівчина захвилювалась.

• Можна вже, бо він дуже сердитий, тому варто не чекати.

Посміхнувся. І що цього разу?

Пішов до нього, щоб вияснити, що нового у нього трапилося.

• Доброго ранку! – привітався з братом, коли зайшов до кабінету.
• Доброго? – сердито дивився на мене, - який він в біса добрий?
• Дивлячись для кого, - посміхнувся. – Що знову?

Брат, за звичкою пішов до вікна, повернувшись до мене спиною. Руки нервово заправляли волосся і він швидко розвернувся.

• Хтось викрав наш товар! Дідько! – очі горіли від люті.

Я бачив свого брата в різних іпостасях, тільки таким він був вперше.

• Не розумію? – закинув ногу за ногу. – Який товар?

Моє запитання ще більше його взбісило. Він важко сів в крісло і дивився прямісінько на мене.

• Ти дурень? – сичав, - наркотики!

Майже пошепки промовив це слово, тільки ніякого хвилювання воно у мене не викликало.

• І? – дивився на нього.

Брат різко встав на ноги і опинився поруч зі мною. Руки трусилися від люті і він не міг стримати себе.

• Що і? – закричав. – Потрібно розібратися, хто міг це зробити! Ти ж, бляха, начальник безпеки, чи хтось інший?

Я став напроти нього і схрестив руки на грудях.

• У мої обов’язки не входить охороняти твої наркотики, тому з цими питаннями не до мене.
• Ти так заговорив? – взяв мене за комір піджака. – А гроші, які ти отримуєш за їх продаж тобі не шкодять? Чи ти думаєш вони самі з неба падають, чи можливо, - сильніше стис комірець, - продаж звичайних ліків надає такий прибуток?

Взяв його за руки і відкинув від себе.

• Повторюю ще раз, це не мої обов’язки,  - сердито поглянув на нього. – Розбирайся сам, я і так тобі багато в чому допоміг.

Хотів піти, але брат мене зупинив.

• Якщо ти мені не допоможеш, - кричав в спину, - хлопці дуже «гарно» поспілкуються з деким. Хочеш дізнатися з ким саме?

На мить зупинився і поглянув на нього.

• Значить, зачепив! – посміхнувся. – Здається….її Віка звуть чи не так?

Гнів заполонив мене і я швидко підійшов до нього.

• Ти блефуєш! – став напроти нього і дивився в очі.

Його обличчя сяяло від задоволення, значить не блефує.

• Я багато чого знаю про тебе, братику! – сів знову за свій стіл. Руки опинилися навхрест на грудях і він далі продовжував катувати мене. – Вона нещодавно повернулася з – за кордону і хоче вступити на факультет журналістики, якщо я не помиляюсь. Має сестричку – Олю, яку дуже любить і … думаю, буде їй дуже боляче, якщо з нею щось трапиться.
• Ти не посмієш! – крикнув. – Якщо хоч щось трапиться з нею чи з її сестрою – будуть дуже негативні наслідки для тебе. Я тобі обіцяю і ти мене знаєш.

Брат підійшов знову до вікна і голосно засміявся.

• Вирішиш моє питання, тоді з нею нічого не станеться. Якщо ж ні – хлопці мають її нову адресу, а ти вже дізнався?

Він дивився на мене поглядом переможця. Хоча в даний момент – він ним і був. Я дуже боявся цього і мої страхи справдилися.

• Гаразд! Я допоможу тобі, а ти назавжди залишиш їх в спокої.
• Така розмова мені подобається більше! – потер руки. – Мені самому дуже цікаво стало побачити її, бо Жанна дуже багато про неї розповідала. Познайомиш нас?

Значить – Жанна. От стерво! Нічого, я з нею поквитаюся.

• Неодмінно!
• Тоді, чекаю в гості! І… передавай їй мої вітання.

Більше ні про що говорити немає сенсу, значить потрібно діяти. Вийшов з кабінету, голосно грюкнувши дверима. Ілона нічого не сказала, а опустила одразу ж голову. Вийняв телефон і зателефонував до Стаса.

• Ти де? – сердито запитав. – Терміново до мене! Чекаю!

Зайшов до кабінету і обхопив обличчя руками. Якщо Дмитро знає про Віку їй грозить небезпека. Я повинен щось придумати, щоб убезпечити її, але як?

Стас важко дихаючи забіг до кабінету.

• Що сталося бос? – дивився на мене, нічого не розуміючи.

Швидко ввів його у курс справи і ми почали працювати. Спочатку, потрібно вияснити, хто поцупив товар, а далі – розібратися з Жанно. Я їй влаштую солодке життя.

День минув у клопотах. Але, все ж багато чого вдалося дізнатися. Товар викрав Дмитра конкурент, а по сумісництву давній друг – Артем Іванюк. Що ж, потрібно до нього навідатися! Тільки це зробимо завтра. А тепер – Жанна.

Дівчину не важко було знайти, бо знав місце, де вона любила проводити вільний час – паб. Ввійшов в середину і оглянувся навколо. Вона сиділа з якимось чоловіком – значить новий залицяльник. Я остаточно порвав з нею, одразу ж після дня народження Віки. Вона була цим не дуже задоволена – та мені було начхати. Підійшов ближче і сів навпроти них за сусіднім столиком. Вона одразу ж мене помітила і її усміхнене обличчя швидко змінилося. Це означало, що Жанна все зрозуміла. Я уважно дивився на неї і мені хотілося придушити її власними руками.

• Я відійду на хвилинку, - промовила до свого співбесідника.