Глава 20

• Нікіта Вікторович, доброго ранку! – Оля присіла навпроти мене у кафе і я чекав, про що ж вона хоче поговорити. Розумів, що це будуть наші стосунки з Вікою.
• Доброго ранку. Слухаю Вас!

Дівчина дивилася на мене зі сльозами на очах і не могла вимовити ні слова. Я дав їй серветку і вона розпочала свій монолог.

• Вибачте, що потурбувала Вас, але хочу з Вами серйозно поговорити. Я знаю, що між вами з моєю сестрою виникли почуття. І я не можу зрозуміти на скільки все серйозно?

Взяв до рук чашку і зробив ковток. Поглянув на Олю і вирішив розповісти їй що відчуваю до Віки. Вона уважно мене слухала, думав, що зрозуміла всю серйозність моїх намірів, але в кінці моєї розповіді вона, немов ножем пронизала моє серце.

• Я Вас прошу – залиште Віку. Якщо Ви її на стільки любите, як говорите, дайте їй шанс на нормальне життя. Я знаю, хто Ви. І такі як Ви, рано чи пізно опиняються у в’язниці. А Віка ще на стільки юна, щоб стати дівчиною злочинця. Не руйнуйте їй майбутнє, дозвольте бути щасливою з нормальним хлопцем!

Злість переповнювала мене, бо я думав, що коли розповім їй про свої почуття, дівчина мене підтримає і дасть нам з Вікою шанс, але не судилося. Руки зжалися у кулаки і я поглянув на неї.

• Чому Ви так жорстоко? Віка кохає мене, а я її.

Оля засміялася.

• Вона ще дитина і не розуміє, що таке кохання. Знайдіть собі іншу дівчину і морочіть їй голову. Я Вас попередила, Нікіта Вікторович, інакше буде гірше.

Вона встала і пішла, залишивши мене з болем, який не можна було нічим втамувати.

Довго обдумував, як правильно вчинити і все ж вирішив, що Оля все правильно сказала. Я бандит! А такі як я не варті щастя!

Стас зайшов до мене, коли пляшка віски була повністю випита.

• Тільки 11 година, а Ви вже напилися! – чоловік присів біля мене і я дав йому чарку. – Щось сталося?

У голові крутилися слова Олі: «Ви – бандит!».

• Стасе, а ти кохав по – справжньому? – дивився на нього і чекав відповіді.

Він опустив голову, немов намагався щось пригадати.

• Кохав! – поглянув на мене. – І це все закінчилося не дуже.
• В якому розумінні?
• Вона зрадила мені з найкращим другом.
• Ого! – не міг відвести свій погляд від нього. – І що ти зробив?
• Побив того мудака, а її – голу викинув на вулицю.

Я засміявся. Не думав, що мій друг такий бойовий.

• І я також кохаю, але весь світ проти нас.

Розповів йому про Віку, наскільки закоханий у неї, і про її сестру, яка проти наших стосунків. Друг поспівчував, але також не підтримав мене.

• Гадаю, Оля права. Цій дівчині лише 18. Краще знайдіть іншу, вона не варта страждань.

Розлютився і підійшов до нього, схопивши за комірець сорочки.

• Не тобі вказувати мені, що робити! Зрозумів?

Відпустив його і пішов з офісу.

• Виведи байк! – крикнув Максові.
• Можливо не варто, Нікіта Вікторович!

Лютим поглядом поглянув на нього.

•  Швидко вези сюди байк!

Хлопець пішов і через кілька секунд мій «сталевий кінь» був біля мене. Швидко застрибнув на нього і помчав. За мить опинився на тому місці, де ми були з нею. Заглушив мотоцикл і дивився на сонце, яке заходило. В голові була «каша» від думок. Я не знав, як вчинити правильно. Серце не хотіло її відпускати, хоча розум підказував, що варто це зробити. Вона заслуговує на кращого хлопця, ніж я. І я вирішив!

Знаю, що вчинив підло, коли прийшов до неї на день народження з Жанною, але тоді так було потрібно. Не хотів нічого пояснювати їй, бо не стримався б і не зміг цього зробити. Яка ж вона була прекрасна! Ця сукня їй дуже пасувала, а я все зіпсував, хоча мав зовсім інші плани на цей вечір. Тепер вона мене ніколи не пробачить! Я знову, немов перевертень перетворюся на безпощадного Шала!

Взяв ще пляшку віскі і ми з Жанною поїхали до мене. Шалена ніч кохання повинна була зморити мене. Я хотів забутися, викинути все погане з голови та нічого не допомагало. Зайшов до ванної і став під душ. Вода повільно стікала по тілу, а разом із нею і сльози, які зрадливо котилися з моїх очей! Я ненавиджу себе! Ненавиджу Дмитра! Ненавиджу своє життя, бо воно тепер не варте нічого, адже у ньому тепер не буде мого промінчика світла і добра, моєї Віки!

*****************************************************************

                                                   Минув рік

• Як тобі атракціони? – поглянув на Мишка, котрий тримав мене за руку і підстрибував. Ми поверталися додому з чудово проведеного дня.
• Супер, Нік! Було дуже класно!

Я підхопив його на руки і закружляв. Хлопчик голосно сміявся своїм дзвінким голосочком і разом із ним радів і я. Цей хлопчик став моїм антидепресантом, саме він витягнув мене з депресії, коли Віка зникла з мого життя, точніше я сам все зруйнував.