Глава 18

ГЛАВА 18

Гадаю, що все що трапляється з нами у житті – не даремно. Ці ситуації, не важливо хороші вони чи погані, допомагають далі будувати свої відносини з людьми, або ж навпаки їх розривати.

Я не міг зупинити себе, щоб не спостерігати за нею. Віка метушилася навколо мене і мені це дуже подобалося. Хоча б одній людині у світі я не байдужий. Моя маленька фея! Коли вона відхилила сорочку, одразу ж зрозумів, що не все гаразд. Так і в цьому не сумнівався, адже удар був дуже сильний.

• Тобі потрібно до лікарні, Нік! – поглянула на мене своїми волошковими очима.

Я притягнув її до себе і її очі опинилися навпроти моїх.

• Не хвилюйся, зі мною все гаразд!

Обережно кінчиками пальців торкнувся її обличчя і легенько нахилився до неї, щоб поцілувати. Її ніжні вуста були для мене кращими ліками у світі і хотілося щоб цей поцілунок тривав вічність.

• Нік! – зупинила мене. – Ти мені дуже дорогий і я боюся за тебе.
• Не хвилюйся, якщо все дійсно настільки погано, зранку поїдемо до лікарні.

Ми лежали на ліжку і дивилися один на одного. Вона легенько притиснулася до мене, щоб не завдати зайвого болю і водила пальцем по малюнку на руці. Від її дотику мурашки розбігалися по тілу і це було так приємно!

• У тебе стільки багато татуювань, розповіси щось про них?

І почалася невеличка оповідь про кожний малюнок. Віка уважно слухала, а потім, коли розповідь добігала завершення, помітив, що вона заснула. Мій милий янгол! Поцілував її у щоку і прикрив ковдрою.  

Зранку відчув, як все тіло по – зрадницьки нило та ще гірше боліло. Віки біля мене не було, тож намагався встати. Бік на стільки болів, що хотілося вити. Зібрався з силами і натягнув сорочку. Повільно піднявся з ліжка і намагався підійти до дверей, але щось пішло не так і я змушений був знову повернутися до ліжка. Що ж? Дійсно потрібно до лікарні. Розумів, що сам не дістануся, тож набрав Стаса.

• Доброго ранку, друже, - голосно промовив, - потрібна твоя допомога.

По голосу було зрозуміло, що друг ще спав.

• Що сталося? – пробурмотів.
• Приїдь за мною. Адресу тобі скину.

Він хотів ще щось сказати, тільки я вимкнув телефон, бо до кімнати зайшла Віка.

• Доброго ранку, - тримала у руках тацю з чашками і печивом. – Як ти?

Посміхнувся. Хотів встати, щоб їй допомогти, але одразу ж сів на місце. Віка змінилася на обличчі, бо помітила, що мені дійсно погано.

• Все під контролем, - намагався її заспокоїти. – За мною через кілька хвилин заїде друг і ми попрямуємо до лікарні.

Вона видихнула і дала мені чашку з кавою. Відсьорбнув цього життєдайного напою і поглянув на неї.

• Ти така мила, коли спиш?

Дівчина одразу ж почервоніла. Обома руками тримала чашку і не зводила свій погляд від мене.

• Нам з тобою потрібно серйозно поговорити, - промовила.
• Що саме тебе цікавить?

Я розумів, що ця розмова повинна була відбутися, адже дуже багато таємниць було між нами.

• Чому Оля говорить, що ти бандит? І хто така Жанна?

Що ж, правда повинна відкритися. Ця дівчина мені дуже подобалася, і якщо я їй так само дорогий, вона мене зрозуміє.

Я переповів їй історію про мене з братом і чому я повинен був стати бандитом. Вона уважно слухала, а я з кожним реченням боявся її реакції. Чи захоче вона бути з таким як я?

У мене завібрував телефон.

• Вибач, Вікусь! – намагався встати. – На мене вже чекають, тож решту розповім потім, гаразд?

Тільки ніяк не виходило встати. Вона допомогла і ми спустилися донизу. Стас побачив нас і швидко вийшов з машини.

• Нічого собі, друже! – вжахнувся. – Хто це тебе так?
• Краще не запитуй!

Я повернувся до дівчини і поцілував в щоку. Вона мило посміхнулася і сказала, що буде чекати дзвінка. Кивнув головою на знак згоди і ми поїхали до лікарні.

З дитинства не любив лікарів, а особливо лікарні. Цей неприємний запах медикаментів витав у повітрі та немов їдкий газ проникав в усі шпарини тіла. Коли ти виходиш з приміщення, ти повністю просякнутий тим «ароматом». Стас допоміг мені дістатися приймальні і до нас вийшов лікар. Після огляду, направив на рентген і зі знімками я дістався до нього. На моє щастя, переломів не було, лише сильний забій. Лікар хотів мене ушпиталити, тільки я повинен був відмовитися. Адже, справи не чекають.

• Якщо не хочете лягати до відділення, пишіть відмову і я напишу вам лікування. Біль ще кілька днів буде вас турбувати, тож призначу знеболювальне, а ще мазі для натирання.
• Дякую, лікарю! – посміхнувся.

Він повністю все прописав і я повільно вийшов до Стаса.

• Додому і якнайшвидше звідси! – сердито промовив.