Глава 10
Ніби тільки заснув, а вже ранок. Думки не давали відпочити, тож коли прокинуся важко реагував на все, що відбувалося. Привів себе в порядок і спустився вниз, де вже снідала моя «щаслива» сімейка.
- Нікіта! – з криком біг до мене Мишко. – Чому тебе не було так довго?
- Привіт, малий! – швидко взяв його на руки і підкинув вгору. – Вибач, друже мав багато справ, тому не міг приїхати.
- Справ багато, він мав, - хмикнула Олена Євгенівна. – Гроші наші транжирив на легковажних дам.
Я нічого не відповів, зробивши вигляд, що не почув.
- Сідай снідати, - запропонувала Ірина, дружина брата.
Ми підійшли з Мишком до столу і я його опустив на землю. Хлопчик посміхнувся і взяв з мене обіцянку погратися ввечері. Я погодився, бо вже давно мав це зробити.
- Зайдеш до мене після сніданку. – наголосив Дмитро. – Потрібно дещо обговорити. Вчора ж у тебе не було часу.
Я кивнув головою і наминав свій сніданок. На Олену Євгенівну не звертав уваги, хоча вона намагалася кожен раз спровокувати мене на сварку. Тож, доснідавши швидко пішов до кабінету брата.
- Що за справа? – з порога запитав у нього.
- А ти не спіши, присядь. – примружив очі.
Я присів на крісло і схрестивши руки на грудях, уважно слухав.
- Тобі потрібно поїхати до іншого міста і владнати одну справу.
- Що за справа?
- Ось документи, – кинув теку. – Там ти дізнаєшся все детально. А якщо в декількох словах, то деякі люди намагаються завадити нашому бізнесу. І всіляко намагаються зірвати продаж ліків. Тому, твоє завдання владнати все і не так як того разу, а жорсткіше на їх натиснути.
Я поглянув на брата і не міг зрозуміти, де береться така велика кількість злості.
- Чим тобі не сподобався минулий раз? – уважно спостерігав за ним. – Все ж владналося і ніяких проблем?
- Так. Але, чи на довго вистачить його терпіння? Я не хочу, щоб ти вдавав із себе миротворця.
Він підійшов до мене і взяв за плечі.
- Я не впізнаю тебе, Нікіт. – уважно дивився в очі. – Куди зник безпощадний хлопець, який вирішував все на раз і все місто здригалося лише від одного твого імені? Де той Шалений?
Я встав і відкинув від себе його руки.
- Коли потрібно їхати?
- Ось – так! – посміхнувся Дмитро. – Це вже мені подобається. Завтра. Можеш взяти з собою Стаса, якщо звичайно бажаєш.
- Я сам вирішу, кого брати з собою. Це все?
Брат підійшов до вікна і поглянув у нього.
- Так – так. Не буду більше тебе затримувати.
Я вийшов з кабінету і пішов на подвір’я. Вмостившись в альтанці розкрив документи і почав їх уважно вивчати. А конкурентами мого брата, виявилася невеличка фармакологічна фірма, що виготовляла ліки для дітей.
- Чим вона є конкурентом для нас? – промовив в слух, бо не міг зрозуміти.
І справді все було настільки заплутаним, що потрібно було на місці розбиратися з цим. Зателефонував до Стаса і хлопець через хвилину стояв біля мене.
- Привіт, друже! – промовив до Стаса і потис руку.
- Що за терміновість? – поглянув той на мене.
- Завтра їдемо по справах. Тому, бери найнеобхідніші речі, бо ця поїздка триватиме кілька днів.
- Нічого собі! – потер голову рукою.
- Щось не так?
- Просто мав трішки інші плани. Але…
- Нічого страшного, ще встигнеш надолужити втрачене. Зараз можеш бути вільним. Чекатиму на тебе завтра.
Стас пішов, а я далі занурився в роботу. Під вечір Мишко вивів мене із цього робочого трансу і я змушений був виконувати обіцянку. Ми гралися машинками, будували вежі і просто розважалися. Давно, так не відпочивав. За всією цією темнотою я не міг випустити світло, яке заховалося десь далеко в середині мене. А цей хлопчик, однією лише грою допоміг мені це зробити. Я сміявся і веселився, немов мала дитина. Але, на жаль це свято припинила стара відьма, яка несподівано підійшла до нас.
- Михайло! – гукнула хлопця, коли ми гралися у королівство. – Час лягати спати.
- Але, бабусь… - не хотів іти Мишко. – Ми ще трішки пограємося з Ніком, нам так весело.
Вона поглянула на мене і люто просичала.
- Я сказала спати! – крикнула, що з кімнати вибігла Ірина.
Хлопчик поглянув на мене і я помітив в його очах сльози. Він підбіг до мене і притиснувся до грудей.
- Врятуй мене, - тихенько прошепотів.
Я не витримав і з хлопцем на руках підвівся.
- Яке право, Ви маєте, кричати на дитину? – зі злістю дивився їй в очі.
- Тобі яка різниця? – примружилася. – Взагалі, ти тут хто такий? Підкинутий байстрюк?
- Нехай буде і так! Але краще бути байстрюком, ніж змією, що плюється отрутою.
- Що? – закипіла вона.