Глава 3

Ранок зустрів мене дощем. Великі краплини з невимовною швидкістю опускалися на підвіконня. Я швидко потягнулася до телефону. Можливо Олег вже телефонував до мене, щоб вибачитися, а я сплю і не чую. Швидко ввімкнувши телефон помітила, що вхідних не було. Можливо ще зарано, тільки 9.00 і він ще перетелефонує. Тож, відклавши телефон ще міцніше закуталася в ковдру.

• Доню! – заглянула до кімнати мама. – Я на роботу. Сніданок у сковорідці. Поговоримо ввечері, добре?
• Добре, мам. Іди працюй. До вечора.

Мама поспішила на роботу, а я повернулась на бік і почала згадувати події минулої ночі. І мене охопив жах. Здавалося, нарешті отримавши того, кого бажала, одразу ж втратила. Як так? Що я себе накручую, він обов’язково зателефонує, не міг ж він просто використати мене заради утіхи. Не про те я зараз думаю. Мене ж заледве не зґвалтували вчора, а я хвилююся за Олега. Добре, що синця не залишилося після удару. Якби не той хлопець, могло б статися непоправне. А я навіть не встигла йому подякувати. Цікаво, який він зовні? Я бачила лише очі: холодні, сірі очі, які заворожували таємничістю і загадковістю. Цікаво чи побачимось ми ще?

Думками почала змальовувати його, свого рятівника. Гадаю, що у нього смугла шкіра, чорне волосся, маленький носик і пухлі губи, від цього опису стало якось соромно. Не про того я зараз думаю.  Тож, вирішила відволіктися і зателефонувала до подруги.

• Ще спиш? – посміхнулася в слухавку.
• Привіт. Тільки прокинулася. Куди ти вчора зникла?
• Я була з Олегом, уявляєш?
• Не може бути? Невже щось було?

Я засоромилася і не знала, чи варто про щось розповідати подрузі. Але, все ж таки зважившись, промовила:

• Так, було! – від цього стало якось ніяково.
• Ну, нарешті, Вікусь! Не жалкуєш, що віддалася йому? Все якось швидко відбулося, просто знаючи тебе, для мене це неочікувано.
• Сама розумію, що поспішила. Але, все так раптово трапилося, що вирішила потрібно діяти, бо інакше втрачу його.
• А далі що? Він запропонував тобі зустрічатися? – не вгамовувалася подруга від цікавості.
• Поки ні, але я надіюсь, що запропонує. Просто, вчора не було часу про щось говорити, ну, ти ж розумієш?

Подруга промовчала, та я і сама розуміла, що це не нормально якось вийшло.

• Будемо надіятися! – якось неоднозначно промовила вона.

Такі ж сумніви закралися і в мені, коли до вечора він так і не зателефонував. Я хотіла набрати сама, але щось мене зупинило. Пізніше, дізналася що саме. Ми домовилися з подругою піти ввечері прогулятися. Тож, не дочекавшись мами з роботи, швидко зібралася і вийшла на вулицю. Пройшовши кілька метрів, задзвенів телефон.

• Ти вже на місці? – запитала у подруги.
• Ти заходила сьогодні в інстраграм? – швидко  випалила вона.

Не розуміючи її хвилювання промовила.

• Ні. А що там? – зупинилася.
• Зайди на сторінку Олега. Я через кілька хвилин буду біля тебе.

Відхиливши виклик, одразу ж зайшла на його сторінку. Що ж вона там такого помітила? Прогорнувши трішки вниз, помітила відео з дивним надписом: «Ціль досягнута. Парі – виграно!»

Ввімкнувши його, не повірила своїм очам. Він зняв нас, коли ми займалися коханням. Як він міг? Бовдур! Ненавиджу!. Це ж тепер всі дізнаються про це. Як ж мені буде далі тут жити!

Добре, що подруга прийшла вчасно. Я не знала, що говорити. Сльози лилися з очей, немов ріки. Хіба можна так вчинити з іншою людиною. За що? Що я йому такого зробила, що Олег так познущався з мене, осоромивши перед всім містом?

• За що? – поглянула на подругу. – Хіба так можна?
• Заспокойся, Вік! – намагалася втамувати мій біль подруга.
• І що мені далі робити?

Ми присіли у парку на лавочці. Я плакала і не могла зрозуміти, чому він так підло поступив зі мною. І через кілька хвилин, подалі від нас помітила знайому постать. Олег разом з друзями над чимось сміявся. Я не могла зрозуміти, як він міг зняти все на відео. Телефон ж був біля нас. Значить, він все продумав наперед. Ось чому, коли все закінчилося він з кимось переписувався, коли я вийшла з ванної. А потім, коли ми вийшли з готелю, знову теж саме, на телефон постійно щось приходило. Обтерши сльози, я швидко встала і попрямувала до тієї шумної компанії. Дуже хотілося поглянути в його очі і отримати відповіді на всі запитання.

Підійшовши до них, всі присутні замовкли. Лише Олег єхидно посміхався. Я вирішила трішки опанувати себе.

• Олег! – промовила. – Можна тебе на кілька слів?
• Для чого? – посміхнувся. – Говори тут, всі свої. Мені немає нічого приховувати від друзів.

Всі голосно засміялися.

• Навіщо ти це зробив? – поглянула йому в очі. – Не хочеш нічого мені пояснити?
• Ти що, читати не вмієш. – підійшов ближче до мене. – Парі! Це всього навсього було парі. Ми поспорили на тебе, що ти віддасишся мені. Так і сталося. Хіба тобі не сподобалося? – підійшов до мене і заправив пасмо волосся за моє вухо.
• Це низько! – відкинула руку. – Видали відео!
• Ні! – повернувся він до компанії. – Для чого це робити, ти там така сексуальна!
• Ненавиджу тебе! – сльози здушили горло, але плакати я не мала права. – А хто ж був замовником? Для кого це все, навіщо спорити на мене?