2.

– Далеко зібралась? – підіймає візор* чорного матового шолома Рік. Тепер на ньому масивна куртка, а вже на ній жилет. 

– Дддому! – чомусь заікаюсь. 

– І де ж твоя “додома”, Нессі? – його темні ваблячі очі вже відверто сміються! 

– В місті. І я не Нессі! 

– До міста 8 кілометрів. А єдиний автобус вже пішов. Пішки підеш? 

– І піду! – задираю підборіддя, вже починаю злитись, та згадую, як Рік взяв на себе мою провину. 

– Чому ти сказав, що мотоцикли ти… ну звалив? 

– Бо це я їх звалив. А що? – знову зміряє мене поглядом зверху-вниз. 

– Не ти! 

– Я. І що далі? 

– Не ти! – розлютившись вже всерйоз, штовхаю його кулачком в груди, та рука лиш боляче впирається в захисні пластини куртки. 

Однією рукою тримаючи кермо байка, Рік ловить мою руку і притягує мене до себе. 

– Тебе підвезти, Нессі? – питає трохи охриплим голосом, а сам поглядом ковзає по моєму, ніде правди діти, таки відвертому вирізу літньої кофтини. 

– Ні! – буркаю. Ще не вистачало вилазити на цього чорного монстра. 

– Він добрий. – широко усміхається Рік. – Не скривдить тебе, не бійся. – Чорт, я що вголос це сказала?

– Оо, так в тебе ж нога розбита! Ти що, байки ногами штовхала? 

– Я їх не штовхала! І мені шкода, що вони впали! – на очі знову набігають сльози. Він мене врятував, прикрив, а я тут гарчу. Соромно! 

Рік ставить мотоцикл на підніжку і швидко зістрибує з нього. 

– Давай подивлюсь ногу. На дорозі пил, бруд. Треба промити і закрити рану. 

– Знаю! Я вчусь на медсестру! 

– О, так ми колеги! Я судмедексперт, другий рік працюю. 

– Серйозно? – від подиву й слова сказати не можу. Оце так! А я думала, байкери, то лоботряси і бандити. 

– Здивована? Вважаєш, що байкери то асоціальні елементи? 

– Ні! Я…

– Грім, хлопчик на чийому мотоциклі гола жінка, фармацевт. Киця, та, що з синім волоссям, юрист, правда на роботі носить перуку з класичним чорним каре. Коли ми ставимо байки в гараж, то стаємо звичайними людьми. Ну, майже звичайними, бо ж, щоб не робили, хочеться знову сісти в сідло і почути, як муркоче двигун. А ще  – постійно озираємось на звук чужого мотоцикла. А тепер можеш прикривати свого гарненького ротика і сідати на мот. Відвезу тебе у “Старого вовка”, перебинтуємо ногу і поїдеш додому, Нессі. 

***

Друге “пришестя” мене до входу бару відбулось тріумфально. Чорний кінь Ріка пригуркотів і зупинився на паркінгу, де байки стояли вже на безпечній відстані один від одного. 

Рік притримує мот, доки я трохи незграбно на ногах, що від адреналіну та страху геть поганенько згинаються, злажу на грішну землю. 

Бар вітає нас приємною рок-баладою і апетитним ароматом мясних страв. Десь з'являється Киця, яку звати Аня, і забирає мене в одне з робочих приміщень. Там же знаходиться й аптечка, і дівчина спритно стягує залишки моїх пошматованих колготок та вміло обробляє рану. 

– В дорозі все буває. Треба вміти! – усміхається мені й вже не видається такою зухвалою і небезпечною, як під час першої зустрічі.  

***

*Візор - захисне скло на мотошоломі. 

***
Любі читачі, буду неймовірно вдячна за вашу підтримку)

***