Глава 49

Горюша з Мар’яшею гордо спланували до нас. Вони зараз відчували свою надзвичайну важливість, тому навіть у вигляді монстрів, не забували виказувати зверхність над іншими.

— Перекидаємо казани і виливаємо зілля, а то мій солодесенький Горюша вас самих скине вниз, – манірно протягнула фіфочка, – Також віддайте нам оту нестерпну особу в застарілому немодному костюмчику, – Мар’яша відразу видала ультиматум.
— Деяких людей і перетворення не змінить, – влучно підмітив Ромка.
— Ти що на мою дряпучу кішечку різне намовляєш? – грізно зиркнув розлюченими очима Горюша.
— Так, я така крута... — мрійливо закотила очі однокласниця, проводячи розчепіреною долонею по рогах, – Це мистецтво – обзавестись потрібним хлопцем. Ще кілька років і мій Горюшечка стане особистим архітектором Володаря. Я така щаслива, – Мар’яша зробила декілька танцювальних па і впала в обійми монстру-блондину.

— Ми з тобою перевернемо світ! – урочисто проголосив Горюша.
— Але спочатку ми повинні декого затримати, щоб не заважав планам Володаря. Нам слід пам’ятати про шалену ягідку на чізкейку, якою потрібно поласувати, – Руденька провела кігтиком по лускатій щоці свого кавалера, – Супергероїню ми ще ж не збороли.

— Добре, я полетів. Викликаю всіх бажаючих на двобій у повітрі, – кивнув Горюша, змахнувши шкірястими крилами. Однак він ще не встиг злетіти, як у мене знайшовся захисник.

— Я триматиму за тебе кулачки, – відповіла Мар’яша і відступила назад.

— Я захищу вас, пані Вишне! – Алекс кинувся навперейми крилатому монстру. Очі мого героя палали одухотвореним зеленим вогнем.

Моє серце пришвидшило ритм, а до щік прилив рум'янець. Алекс крутнувся на бігу і зацідив Горюші битою у живіт, але моєму перетвореному однокласнику нічого не сталось, ніби комар станцював на шкірі самбу.  Міцна луска захищала його від будь-яких пошкоджень. Горюша націлився футболісту прямісінько у скроню, проте останньому вдалось відхилитись у сторону – удар пройшов по дотичній. Алекс спробував ударити противника в голову. Проте на шляху стали довгі гострі кігті – бита зі страшним звуком зустрілася з пазурами монстра.

— Протримайся ще декілька хвилин, – крикнула Лісяка, – Зіллю потрібно ще трохи відстоятись.
— Ти можеш начаклувати мені ще одну биту? – крикнув Алекс.
— Тримай! – Кусяка змахнула лапою – і до командира рятувального загону полетіла новостворена бита.

Хлопець нахилився, щоб схопити новеньку зброю. У цю мить монстр знову атакував – його кігті з шурхотом розрізали повітря і впевненим жестом стрімко наближались до обличчя мого брюнета. Відважний футболіст устиг тільки трішки відхилити голову. Моє серце завмерло. Я могла тільки споглядати цей нерівний бій не в змозі й кліпнути, не те, щоб поспішати на допомогу. Проте хлопець відновив рівновагу і став у бойову стійку. Горюша хотів закінчити битву одним точним ударом кулака.

— Я знаю, що зараз переможу тебе! – заревів однокласник.
— Обожнюю тебе! Ти – найсильніший! – заплескала підстрибуючи Мар’яшка.

Алексу вже не було куди тікати. В його руці міцно і надійно лежала битка. Але з незручного положення він не міг вибратись. Кулак Горюші швидко наближався.

— Навіть не намагайся, потворо! Ти не переможеш нас! – з розгону по інерції Ромка проплив по даху і відбив смертельний удар.

Раптом із какофонії звуків вирвалося несамовите верещання білої видри, котра хотіла швидше схопити мене і завадити наставниці доварити зілля перетворення:

— Всі, хто може літати, беремо напарника і відправляємось на допомогу! – угорі уже вкотре кричала видра.

До даху підлітала перша партія монстрів. Тепер нам буде набагато спекотніше, ніж від зустрічі з двома пихатими однокласниками. Лісяка теж взяла командування в свої лапи, роздаючи вказівки направо і наліво. Їй навіть не потрібно користуватися рупором, щоб перекричати неймовірний шум і гам:

— Хлопці, на вас амулети для польоту. Не бійтеся — атакуйте монстрів у повітрі. Книжка правду пише! Помічники тоді стануть для них непотрібним баластом! – голос Лісяки розносився відлунням по усьому стадіоні.

Потім лисиця звісилась униз і дуже голосно, щоб її чули поліціянти, дала наказ:

– Майоре Задериведмідь! Направляй пожежників і газовиків під школу, щоб стояли з рятувальними тентами! А то що, дарма їх викликали? Хтось із учнів може упасти! Ловіть! А тоді оббризкує їх із розпилювачів! Бомбочки бережімо для хворокричумпів! Цих монстрів ні з ким не сплутаєте! Упевнена, що серед учнів знаходиться немало цих «Зубастиків». Зрозуміли всі?! Живо виконувати!!! — скомандувала Хвостоковбаса. У повітрі розгорілась пекельна битва.
— Лісяко, у тебе закінчилася перша партія зілля?! – панічно закричав Ромка, витісняючи разом із товаришем із даху Горюшу, який відчайдушно розмахував крилами.
— Все роздала! Мені потрібно десять хвилин для варіння нової партії! – у відповіді Кусяки відчувалась відчайдушна упевненість, — Шалена Вишне! Зберись! Допоможи своїм друзям! Яка з тебе тоді супергероїня?!

Тільки-но я хотіла помчати на виручку, як по моїй шиї ковзнули чиїсь кігтики. По тілу пройшла раптова хвиля страху, змішаного з панікою. Я різко сіпнулась і повернулась обличчям до неочікуваної нападниці. На мене позирала Мар’яшка, на обличчі якої цвіла і пахла презирлива посмішка.

— Я думала, що ти ховатимешся за спиною свого хлопця, – відповіла я у зневажливій манері.
— Та щоб ти знала, – хмикнула вона, – У справжніх леді є завжди ще один козирний туз у рукаві – завжди!
— Ти на леді зовсім не схожа, – манірна і зарозуміла фіфочка з вітром замість мізків! – відрізала я.
— Ти така ж простакувата, як моя однокласниця Ніколь. Не розумієш високої мети, – різко розкритикувала мої обидві іпостасі Мар’яша.
— Сама така, безсоромне нахабне руде опудало! – виказала все, що про неї думала.
— Ми зараз це перевіримо, яка з тебе огидна супергероїня! Я у тисячу разів крутіша. У славу Володаря я притягну тебе до його трону і стану першою радницею! А Горюша мій буде всесвітньовідомим архітектором! Так буде, – випалила на одному диханні суперниця.