Глава 46

Охоронниця з розумінням поставилася до мого прохання, адже діяти потрібно було разом із поліцією, щоб не допустити зайвих жертв.

— Добре. Я повідомлю про ваше бажання поговорити, – погодилась із моїм рішенням баба Зіна і увімкнула гучний зв’язок. Як же я здивувалася, коли почула татів голос.

— Доброго дня. З вами говорить майор Задериведмідь. Розповідайте, яка у вас ситуація? Що відбувається? – почувся командний голос із динаміка.
— Все лишається по-старому, – зітхнула сторож, – З вами хоче поговорити Шалена Вишня, – вона віддала мені смартфон.
— Хто? – здивовано запитав мій тато.
— Я – супергероїня. Мені потрібно поговорити з то... — ледве не обмовилась я, але за мить виправилась, – З вами. Я хочу запропонувати план звільнення школи від чудовисьок.  Необхідно оточити колом територію школи, щоб монстри не вийшли за її межі. Ні в якому разі не можна стріляти в чудовиськ, адже це перетворені діти та вчителі. Зараз в їхній організм потрапив разом з цукерками незвичайний вірус, але ми спробуємо його побороти, – висловила свої думки з цього приводу я.

Раптом до мене потягнулася наставниця і теж дала моєму таткові вказівки:

— Пане Матвію, але це ще не все. Багато чого не можна обговорювати по телефону.

— Хто це говорить? – збентежено запитав тато.
— Її Рудість Хранитель Лісяка-Кусяка, – по всьому офіціозу відрекомендувалась Хвостоковбаса.
— Ааа, – протягнув збитий із пантелику тато, потім стиха пробурмотів, – Якої гидоти ви там понаїдались? – та, схаменувшись, голосно відказав, – Буду вас чекати на вході до школи.
— Шалена Вишне, ви завжди можете розраховувати на мою допомогу, – відверто промовив Алекс, – Якщо мої хлопці знадобляться, то вони також стануть у нагоді.
— Особисто я, буду воювати разом із другом, – Ромка виступив наперед і похлопав брюнета по плечу. Інші футболісти підтримали свого капітана згодними криками.

— Спасибі за підтримку. Мені приємно прийняти вашу допомогу, – посміхнулась я. Раптом на обличчі зеленоокого красунчика промайнула заклопотаність, яка змінилась тривогою, а потім відчаєм.

— А де Ніколь? – роззирнувшись навсібіч, стурбовано запитав він. Алекс дійсно хвилюється за мене? У серці запанував вир почуттів.

— Її зачепило голкою з отрутою одного з монстрів. Вона не хотіла перетворюватись перед вами, а потім битись, тому втекла геть з-перед очей, – поки мою душу зігрівали солодкі мрії, Лісяка самостійно придумала відповідь.

— Що? – у Ромки вирвався зойк, а вся інша компанія заклякла від здивування.
— Такого не могло статись! Вона збила з ніг, тобто щупалець величезного кальмара! – Алекс відмовлявся вірити у побрехеньку Кусяки.
— Так і не перетворилась, – хмикнула Хранитель, – Книжка відчула біду і ми телепортувались до відважної дівчинки, яка потерпала від отрути. Так ми познайомились із Миколкою. Ми дали їй новостворене зілля. Йой, нагадаєте, щоб я його запатентувала. З вашою Ніколь все тепер буде нормально. Ми відправили її додому. Алексе, а ти її хлопець? – стрільнула очима в бік брюнета руда нахаба.

«Хі-хі. Зараз відкриється найбільша таємниця життя Ніколь», – книжка повернулась так, щоб текст могли бачити тільки ми з Лісякою.

— Ви що?! – зашарівся зеленоокий футболіст, чомусь дивлячись мені в очі. Напружену тишу знову розірвав телефонний дзвінок. Всі погляди уп’ялись у бабу Зіну.
— А я що? Це швидка телефонує. Мабуть, вони уже прибули.
— Ви ще когось запрошували? – з підозрою запитав Ромка.
— До поліції, групи захоплення, швидкої допомоги приєднаються газова служба і пожежники. Я не знала, чия допомога нам зараз знадобиться, – бабця розвела руками і пішла проводити перемовини.

«Відчуваю, що вона не така проста, як хоче здаватись», – підтвердила мої колишні здогадки книжка.

— З цим розберемось потім, – тихо відмітила Лісяка, – Настав час розчаклувати ваших вчительок, – голосно проголосила руда.

— А може не варто? У такому стані вони набагато миролюбніші, – попрохав Ромка.
— Не переймайся, спробую підтримати тебе у навчанні, – по-дружньому розсміявся над приятелем Алекс.
— Ну, починаю, – у лапках Лісяки з'явився флакончик. Вона кількома краплинами збризнула тіла монстрів. Тепер кожен спостерігач міг провести нескладну аналогію: географічка – тарган, історичка – ропуха, а вчителька літератури – рептилія. Двоє перебували в глибокому нокауті, але масивна Галина Григорівна піднялась із підлоги і манірно пробасила:
— Так, я чогось не розумію. Так? Невже наша школа ввійде в історію? Так? Якби я була біологинею, то я б таку захистила дисертацію по перетворенню в інші біологічні види. Так? Але ж я полюбляю історію. Так? У вас сьогодні самостійна по минулорічному матеріалу? Так? – з непробивним натиском почала говорити історичка в своїй звичайній манері.
— Ні. Ви говорили, що влаштуєте самостійну 9-Б, – спробував опротестувати Ромка.
— Так? Сьогодні я повірю тобі на слово. Так? Дуже погано себе почуваю. Так, – вона притулилась до полички із нагородами, яка від такого сусідства перехнябилась.
— Заходьте в спортзал. Там безпечніше, – баба Зіна відчинила двері. За допомогою води нам вдалось привести до тями географічку з трохи обпаленими бровами і вчительку літератури, яка стиха молилась Шевченку, Франку та Лесі Українці. Шалена трійця попрямувала відпочивати у спортзал.

— Ну, що, ходімо? – запитала я, – Нам ще потрібно домовитись із поліцією.
— Ми, баби Зіни, не відсиджуємось у кущах, тому я іду з вами. Моє помело завжди готове служити інструментом справедливості!
— А хто охоронятиме спортзал? – здивовано запитав Женя.
— Ви з Костею, – вердикт охоронниці не підлягав обговоренню.
— Візьміть, – Лісяка, вдаючи із себе пані скромність, підійшла на задніх лапках до хлопців і простягнула їм низку мінібомбочок блакитного відтінку.
— Що це? – здивувався Костя.
— Бомбочки із цією самою речовиною, котра повертає людську подобу, – відповіла Кусяка. Тільки-но я помітила ще одну забаганку Хранителя. Моя лисиця одягла на лапки щось схоже на шкарпетки. Мабуть, щоб не забруднити лапки.